Кількість звуку, тривалість, протяжність звуку в часі. Протиставляється у фонетиці якості звуку. До. з. прийнято вимірювати в мілісекундах. Тривалість звуків мови вагається у вельми широких межах: від 20—30 мсек до декількох сотів. Для мови важливе не абсолютне До. з., яке залежить від загального темпу мови, а відносне (відносна довгота, відмінності в мірі тривалості звуку). У багатьох мовах До. з. використовується як розрізняльна ознака фонем, особливо явних, наприклад у фінській мові vapa — «пруть» і vapaa — «вільний». В більшості випадків протиставляються дві міри довготи (довгі і короткі), як, наприклад, в німецькому, у ряді тюркських мов; інколи розрізняються і три міри довготи, наприклад в естонській мові. Рідше зустрічається зіставлення довгих і коротких приголосних, але і воно можливе (наприклад, український, дагестанський мови). В результаті злиття два фонем на стику морфем довгі звуки виникають в багатьох мовах (порівняєте в російському — «уявляти» і «вводити»). У мовах, в яких До. з. не має розрізняльної функції, тривалість звуків залежить від місця в слові, від сусідніх звуків, від місця наголосу. До. з. часто є одним з ознак ударного складу, як, наприклад, в російській мові. Разом з висотою голосу До. з. може використовуватися як засіб інтонації.
