Кронштадтський антирадянський заколот 1921
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Кронштадтський антирадянський заколот 1921

Кронштадтський антирадянський заколот 1921, контрреволюційний виступ гарнізону Кронштадта і екіпажів деяких кораблів Балтійського флоту в березні 1921, організоване есерами, меншовиками, анархістами і білогвардійцями за підтримки іноземних імперіалістів. З'явився одній із спроб контрреволюції застосувати нову тактику «вибуху зсередини» Радянської влади. Заколот відображав політичні коливання дрібнобуржуазних мас, що посилилися в кінці 1920, — початку 1921 у зв'язку з господарською розрухою, голодом і ін. лихами, викликаними Громадянською війною 1918—20. Незадоволеність політикою «військового комунізму» охопило селянство і частину робітників, чим скористалися дрібнобуржуазні партії для організації змов і заколотів (на Тамбовщине, Поволжье, Україні, в Сибіру і ін.). До. а. м. став можливий унаслідок значного оновлення під час Цивільної війни особового складу Балтійського флоту селянськими поповненнями і навіть декласованими елементами, що підпали під вплив дрібнобуржуазно-анархістських змовників, слабкості більшовицької партійної організації і ослабіння політико-виховної роботи. Змовники розвернули демагогічну агітацію, і 28 лютого на загальних зборах команд лінкорів, а 1 березня на загальноміському мітингу на Якірній площі були прийняті резолюції з вимогами свободи діяльності «лівих соціалістичних партій», скасування комісарів, свободи торгівлі і перевиборів Рад. Керівники заколоту висунули гасло «Ради без комуністів», розраховуючи на перехід владі до дрібнобуржуазних партій, що на ділі означало б скидання диктатури пролетаріату і створення умов для відкритої белогвардейщини і реставрацій капіталізму. 2 березня був створений з розпропагандованих анархістських і есеро-меншовіцьких «безпартійних» елементів «Тимчасовий революційний комітет» на чолі з С. М. Петріченко, арештовані комуністи і радянські працівники. «Ревком» був ширмою справжніх керівників заколоту, що створили 3 березня «штаб оборони» (колишній капітан Е. Н. Соловьянов, командувач артилерією фортеці колишній генерал А. Р. Козловський, колишній підполковник Б. А. Арканников і ін.). До. а. м. представляв велику небезпеку, т. до. в руках ворогів виявилася головна база Балтійського флоту — ключ до Петрограду. У заколоті брало участь близько 27 тис. матросів і солдатів. У їх розпорядженні були 2 лінкори і інші бойові кораблі, до 140 знарядь берегової оборони, понад 100 кулеметів.

загрузка...

  ЦК РКП (б) і Радянський уряд на чолі с В. І. Леніним прийняли екстрені заходи для ліквідації заколоту. Постановою Ради праці і оборони від 2 березня в Петрограді було введено облогове положення, 5 березня відновлена 7-я армія під командуванням М. Н. Тухачевського (близько 18 тис. чоловік). Проте перше настання на Кронштадт, зроблене 8 березня, із-за слабкої підготовки і недоліку сил (близько 3 тис. чоловік) закінчилося невдачею. Що відбувався в цей час в Москві 10-й з'їзд партії направив в 7-у армію близько 300 делегатів, в т.ч.(у тому числі) До. Е. Ворошилова, А. С. Бубнова, П. І. Баранова, Ст П. Затонського, І. С. Конева, А. А. Фадєєва і ін. Губкоми мобілізували сотні відповідальних працівників. У військах була розгорнута велика політико-виховна робота, на чолі частин і з'єднань поставлені талановиті воєначальники (А. І. Седякин, Е. С. Казанський, П. Е. Дибенко, Ст До. Путна, І. Ф. Федько, Я. Ф. Фабріциус, І. В. Тюленев і ін.). До 16 березня чисельність 7-ої армії збільшилася до 45 тис. чоловік. У ніч на 17 березня радянські війська перейшли по льоду в настання на Кронштадт і вранці увірвалися в місто. Після запеклих боїв до ранку 18 березня бунтівники були розгромлені, втративши убитими понад 1 тис. чоловік, пораненими понад 2 тис. і захопленими в полон із зброєю в руках 2,5 тис. Близько 8 тис. бігло до Фінляндії. Радянські війська втратили 527 убитими і 3285 пораненими.

  Літ.: Ленін Ст І., Звіт про політичну діяльність ЦК РКП (б) [Х з'їзд партії]. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 43; Пухов А. С., Кронштадтський заколот в 1921, [М.], 1931; Ворошилов До. Е., З історії придушення Кронштадтського заколоту, «Військово-історичний журнал», 1961 № 3.

  І. Я. Тріфонов.