Корів (партійний псевдонім; справжнє прізвище Костріков) Сергій Миронович [15(27) .3.1886, Уржум, нині області Кировськой, — 1.12.1934, Ленінград], діяч Комуністичної партії і Радянської держави. Член Комуністичної партії з 1904. Батько До. був з міщанського стану. Рано позбувшись батьків, До. семи років був поміщений в притулок. У 1897—1901 вчився в Уржумськом міському училищі, потім в Казанському механико-технічному училищі, яке закінчив в 1904; осінню того ж року До. переїхав до Томська, де працював креслярем в міській управі. Тут До. став активним членом більшовицької групи соціал-демократичної організації Томська. У липні 1905 вибраний членом комітету Томська РСДРП. Влітку 1906 організував нелегальну друкарню, вів партійну роботу серед залізничників. У жовтні 1905 До. підготував і успішно провів страйк на крупній залізничній станції Тайга. У 1905—06 кілька разів був арештований у лютому 1907 після 7 місяців перебування у в'язниці засуджений до 1 року 4 місяцям висновку у фортеці. Після звільнення (червень 1908) До. переїхав до Іркутська, де відновив розгромлену поліцією партійну організацію. Ховаючись від переслідувань поліції, в травні 1909 виїхав до Владикавказа (нині Орджонікідзе), очолив більшовицьку організацію, працював в газеті «Терек». У листопаді 1912 в цій газеті з'являється стаття «Простота вдач» за підписом «З. Корів» (це прізвище стало його партійним псевдонімом). У роки нового революційного підйому (1910—14) і 1-ої світової війни 1914—18 До. очолює всю більшовицьку політичну роботу на Північному Кавказі. Після Лютневої революції 1917 обирається членом ради Владикавказа. У жовтні 1917 До. — делегат 2-го Всеросійського з'їзду Рад, бере безпосередню участь в Жовтневому озброєному повстанні в Петрограді. Повернувшись до Владикавказа, До. керує боротьбою трудящих Тереку за Радянську владу, бере участь в 2-м-коді обласному з'їзді народів Тереку (лютий — березень 1918, П'ятигорськ), що проголосив Радянську владу на Північному Кавказі. У листопаді 1918 До. (як делегат від Терськой області) бере участь в роботі 6-го Всеросійського з'їзду Рад. В кінці грудня 1918 на чолі експедиції з транспортом зброї і боєприпасів До. вирушає через Астрахань на Північний Кавказ. Але у зв'язку з тим, що до цього часу Північний Кавказ був захоплений білими, До. залишається в Астрахані. У лютому 1919 До. призначається головою Тимчасового ВРК Астраханського краю, 7 травня 1919 — член РВС(Реввоєнрада) 11-ій армії, 7 липня — член РВС(Реввоєнрада) південної групи військ Червоної Армії. До. — один з організаторів і керівників оборони Астрахані (див. Астраханська оборона 1919 ) . З січня 1919 До. і Г. К. Орджоникідзе керують настанням 11-ої армії на Північному Кавказі; 30 березня армія займає Владикавказ, а 1 травня — Баку, де допомагає повсталим робітникам повалити владу мусаватістов і відновити Радянську владу. 29 травня 1920 До. призначається повпредом РРФСР в Грузії, де владу захопили меншовики. 1—12 жовтня 1920 До. очолив радянську делегацію в м. Ризі по укладенню мирного договору з Польщею. Після повернення на Північний Кавказ (жовтень 1920) До. стає членом Кавказького бюро ЦК РКП (б). На 10-м-коді з'їзді РКП (б) (березень 1921) До. обирається кандидатом в члени ЦК РКП (б). 16—22 квітня 1921 керує роботою засновницького з'їзду Гористої АССР (Владикавказ). На початку липня 1921 вибраний секретарем ЦК КП Азербайджану, його зусиллями в значній мірі було забезпечено відновлення нафтової промисловості; був одним із засновників ЗСФСР (грудень 1922). На 12-м-коді з'їзді РКП (б) (квітень 1923) вибраний членом ЦКРКП (б). У складних умовах боротьби з троцькістсько-зінов'євською опозицією До. був направлений партією до Ленінграда і в лютому 1926 вибраний першим секретарем Ленінградського губкома ВКП (б) і Північно-західного Бюро ЦК ВКП (б), кандидатом в члени Політбюро ЦК ВКП (б). Під керівництвом До. ленінградська організація добилася крупних успіхів у всіх областях соціалістичного будівництва. До. вів невтомну принципову боротьбу за єдність партії, проти різних антипартійних угрупувань (троцкистов, зіновьевцев, бухарінцев і ін.). З 1930 До. — член Політбюро ЦК ВКП (б), з 1934 — секретар і член Оргбюро ЦК ВКП (б); член Президії ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР. Полум'яний трибун, безмежно відданий справі партії, До. мав у радянського народу величезний авторитет і любов. 1 грудня 1934 До. був убитий ворогом Комуністичної партії в Смільному (Ленінград). До. нагороджений орденом Леніна і орденом Червоного Прапора. Похований в Москві на Червоній площі біля Кремлівської стіни.
Соч.: Ізбр. статті і мови (1912—1934), М., 1957; Про молодь [Сб. виступів, доповідей, мов], [M.] 1969; Про народну освіту і виховання, М., 1969.
Літ.: Історія Комуністичної партії Радянського Союзу, 3 видавництва, 1969, с. 437—38; XXII з'їзд КПРС. Стенографіч. звіт, ч. 2, М., 1962, с. 583—84; Красников С., С. М. Корів. Життя і діяльність, М., 1964; Никонов І. Д., С. М. Киров на Північному Кавказі, Нальчик, 1960; Синельников С. С., Корів, М., 1964; С. М. Корів [1886—1934], Короткий покажчик літератури. [Л.], 1947.
