Короленко Володимир Галактіоновіч [15(27) .7.1853, Житомир, — 25.12.1921, Полтава], російський письменник, публіцист, громадський діяч. Батько — судовий чиновник з дворян, мати — з сім'ї небагатого польського поміщика. У 1871 До. поступив в Петербурзький технологічний інститут, в 1874 перейшов в Петровськую землеробську академію в Москві. Під впливом революційної пропаганди став «лаврістом», мав намір йти «в народ». У 1876 за подачу колективного студентського протесту був виключений з академії, арештований і засланий на рік до Кронштадта під поліцейський нагляд. Звільнившись, поступив в 1877 в Петербурзький гірський інститут. У 1878 вперше виступив в газеті «Новини» як журналіст. У 1879 опублікував в журналі «Слово» перша розповідь «Епізоди з життя «іськателя»». У 1879—81 До. знаходився у в'язницях і засланнях в Європейській Росії і на Уралі; у 1881 за відмову присягати Олександру III був висланий до Якутії. З 1885 жив у Н. Новгороді.
У в'язниці До. написав розповідь «Дивна» (1880, опублікований 1905), в якому створив образ дівчини-революціонерки засланця, мужньої і непримиренної. На її прикладі письменник показав, що пропасти взаємного недовір'я розділяє народ і народницьку інтелігенцію. До. був вільний від обмеженості народницьких ілюзій. У його творах російська дійсність кінця 19 — почала 20 вв.(століття) знайшла багато в чому вірне віддзеркалення. Він показав в них, як життя спростовує корінні догмати «революціонерів без народу». На відміну від народницьких епігонів, До. показав, що мужицька маса неоднорідна — поряд з бідняком коштує кулак (нарис «Несправжнє місто», 1880): у народі зростає протест («Яшка», 1880), тяга до справедливості і правди («Убивець», 1882), віра в їх торжество («Сон Макара», 1883). Сибірські спостереження збагачували творчість До. впродовж багатьох років: «Соколінец», «Федір Безпритульний» (обидва — 1885) «Черкес» (1888), «Ат-Даван» (1892), «Марусина заїмка» (1899), «Вогники», «Мороз» (обидва — 1901) і ін. У цих творах, як і в розповідях «Волинського циклу» — «В поганому суспільстві» (1885), «Ліс шумить» (1886), «Парадокс» (1894), — з'являються ті, що «виламалися» з «пристойного» суспільства і протистоять йому волелюбні бродяги, каторжники, поселенці, жебраки. У повести «Сліпий музикант»(1886) мажорно звучить характерний для До. мотив подолання фізичних і етичних недуг що заважають людині стати активним членом суспільства. Віра До. у приховані до пори сили народні відбилася в розповіді «Река грає» (1892). Подорож до Америки в 1893 дала письменникові матеріал для ряду художніх і публіцистичних творів, найзначніше з яких повість «Без мови» (1895, 2-я редакція — 1902).
Виступи в захист експлуатованих скупниками кустарів («Павлівські нариси», 1890) і голодуючих селян (нариси «В голодний рік», 1892), участь в реабілітації удмуртських селян, помилково звинувачених в ритуальному вбивстві (цикл статей жертвопринесення «Мултанськоє». 1895—96), висунули До. у число передових демократичних російських публіцистів.
В 1896—1900 До. жив в Петербурзі, входив в редакцію ліберально-народницький журнал «Російське багатство» (у 1904—1918, з перервами, — його редактор). З 1900 До. жив в Полтаві. У 1902 він захищав селян — учасників аграрних хвилювань на Полтаві. У 1903 їздив до Кишинева, де стався єврейський погром, і відгукнувся на нього нарисом «Будинок № 13» (опублікований в Росії в 1905). Передчуттям народної революції пронизані нарис «В хмарний день» (1896), розповідь «Мить» (1900). Вибраний в 1900 почесним академіком по розряду витонченої словесності, До. у 1902 спільно з А. П. Чеховим відмовився від звання, протестуючи проти беззаконної відміни академією виборів М. Горького. У статті «Сорочинськая трагедія» (1907) До. звинуватив начальника каральної експедиції Філонова у вбивствах селян і зажадав публічного суду над ним; статті «Побутове явище» (1910) і «Межі військового правосуддя» (1910—11) — яскраві виступи проти страти, викриття діяльності військово-польових судів. Втручання До. у так звану «справу Бейліса» (див. Бейліса справа ) сприяло викриттю його улаштовувачів і допомогло добитися виправдувального вердикту присяжних. Авторитет До.-публициста був величезний; протягом довгих років До. втілював собою совість і гідність російської демократичної літератури.
В 1905—21 До. працював над мемуарами «Історія мого сучасника» (опубліковані 1922), в яких розкривається процес становлення особи молодої людини етапу різночинця визвольного руху. Значний інтерес представляють літературно-критичні ст. К.: «Спогади про Чернишевськом» (1890), «Про Гліба Івановичі Успенському» (1902), «А. П. Чехів» (1904), про Н. В. Гоголе — «Трагедія великого гумориста» (1909), дві статті про Л. Н. Толстом (1908) і ін.
Відношення До. до Великої Жовтневої соціалістичної революції було складним і суперечливим. Називав себе «безпартійним соціалістом», не розділяв ідей більшовицької партії, але активно виступав проти контрреволюції і творених нею безборонних страт, погромів. Високо цінуючи літературну і суспільну діяльність До. в цілому, В. І. Ленін в 1919 критикував його за нерозуміння цілей і завдань революції і диктатури пролетаріату (див. лист к М. Горькому, Полн. собр. соч.(вигадування), т. 51, с. 48).
Реалізм До., продовжуючи традиції класичної російської літератури (у тому числі традиції тургеневськой школи), відкривав і нові перспективи: письменник прагнув знайти художні кошти для вираження передчуття неминучого оновлення життя; літературу, вважав він, необхідно збагатити межами героїчного: «Ми визнаємо і героїзм. І тоді з синтезу реалізму з романтизмом виникне новий напрям художньої літератури...» (Вибрані листи, т. 3, 1936 с. 29).
Літературна і суспільна діяльність До. — демократа і гуманіста, що ненавидів самодержавство, боровся проти свавілля царських властей, захисника пригноблюваних — надавала велике вплив, що революціонізував, на передові шари російського суспільства. У мові «Із спогадів про Ст Р. Короленко» (1918) М. Горький виразив упевненість в тому, що в «... великій роботі будови нової Росії знайде належну оцінку і прекрасну працю чесного російського письменника Ст Р. Короленко, людини з великим і сильним серцем» (Собр. соч.(вигадування), т. 14, с. 245).
В Полтаві в 1928 відкритий літературно-меморіальний музей До.
Соч.: Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—5, 6—8, 13, 15—22, 24. 50—51, Хар. — Полтава, 1922—29; Собр. соч.(вигадування), т. 1—10, М., 1953—1956; Собр. соч.(вигадування), т. 1—5, М., 1960—61; Ізбр. листи, т. 1—3, М., 1932—36; Записники. 1880—1900, М., 1935; В. Г. Короленко про літературу, М., 1957; Історія мого сучасника, М., 1965.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3, с. 436; т. 15, с. 132; Луначарський А. Ст, Ст Р. Короленко, Собр. соч.(вигадування), т. 1, М., 1963; Шаховськая Н., Ст Р. Короленко, М., 1912; Батюшков Ф. Д., В. Г. Короленко як людина і письменник, М., 1922; Дерман А. Б., Життя Ст Р. Короленко, М.— Л., 1946; Балабановіч Е. 3., Ст Р. Короленко, М., 1947; Груздев І., Короленко і Горький, Р., 1948; Бялий Р. А., Ст Р. Короленко, М.— Л., 1949; Котів А. До., Ст Р. Короленко, М., 1957; А. М. Горький і В. Р. Короленко. Листування, статті, вислови, М., 1957; Міронов Р. М., Короленко, М., 1962; В. Г. Короленко в спогадах сучасників, [М.], 1962; Донський Я. Е., Ст Р. Короленко, Хар., 1963; Ростов Н., Ст Р. Короленко, М., 1965; Короленко С. Ст, Книга про батька, Іжевськ, 1968; Історія російської літератури кінця XIX — нач. XX ст Бібліографічний покажчик. М.— Л., 1963.
