Конічев Костянтин Іванович [13 (26) .2.1904, село Попівство, нині Усть-кубінського району Вологодської області, — 2.5.1971, Ленінград], російський радянський письменник. Член КПРС з 1926. Закінчив Літературний інститут імені М. Горького (1940). Учасник Великої Вітчизняної війни 1941—45. Автор книг: «Стежки сільські» (1929), «Лісова бувальщина» (1934), «На північ від Вологди» (1954), «В році 30-ом» (1964) і ін., циклу історіко-біографічніх повістей «Повість про Федота Шубіне» (1941—51), «Повість про Верещагине» (1956), «Повість про Вороніхине» (1959—64), «Російський самородок. Повість про Ситіне» (1966). Основні теми творів К.— російська Північ, долі його історичних діячів. Нагороджений 2 орденами, а також медалями.
Соч.: Пісні Півночі, частівки, прислів'я, загадки, 2 видавництва, [Архангельськ], 1955; З життя узяте. [Вступить. ст. Ст Гури], Вологда, 1964.
Літ.: Фрумкин Л., Характер російського мешканця півночі. (Про творчість Костянтина Конічева), «Північ». 1969 № 12.
