Контракційна гіпотеза (від латів.(латинський) contractio — стягання, стискування) в геотектоніці, тектонічна гіпотеза, що мала велике поширення в 19 ст (французький геолог Л. Елі де Бомон, австрійський геолог Е. Зюсс) і розглядаючу складчастість шарів гірських порід як результат поступового зменшення радіусу Землі і поверхні земної кори. Причиною скорочення розмірів Землі вважалося тривале її охолоджування, оскільки До. р. виходила з знехтуваної нині гіпотези утворення планет з розплавлено-рідких мас, що покриваються твердою корою у міру охолоджування (див. Космогонія ) . З відкриттям розпаду радіоактивних елементів, тепла, що супроводиться виділенням, фізична основа До. р. виявилася малообгрунтованій. Одночасно виявилася і нездатність До. р. задовільно пояснити тектонічні процеси і особливо магматичну діяльність. Проте ряд учених (австрійський геолог Л. Кобер, німецький геолог Х. Штілле і ін.) продовжували розвивати До. р. і в 20 ст Напружене полягання гірських порід в надрах, зміна швидкості обертання Землі розглядаються і тепер як свідоцтва зменшення її об'єму. Проте геологічні дані показують, що поряд із стискуванням в літосфері широко виявляється і розтягування, що приводить до утворення рифтових зон. Тому в протилежність До. р. були висунуті уявлення про пульсуючий об'єм Землі (пульсаційна гіпотеза) і Землі, що розширюється, а також про співіснування в літосфері зон розтягування і стискування, взаємно компенсуючих один одного (нова глобальна тектоніка).
