Константінов Борис Павлович [23.6(6.7) .1910, Петербург, — 9.7.1969, Ленінград], радянський фізик, академік АН(Академія наук) СРСР (1960; член-кореспондент 1953), віце-президент АН(Академія наук) СРСР (з 1967), Герою Соціалістичного Труда (1954). Член КПРС з 1959. Вчився в Ленінградському політехнічному інституті (1926—29). У 1927—35 і з 1940 працював у Фізіко-технічному інституті АН(Академія наук) СРСР (у 1957—67 директор); у 1937—40 — в Науково-дослідному інституті музичної промисловості. Професор Ленінградського політехнічного інституту (з 1947). Основні наукові роботи по теоретичній і прикладній акустиці, ядерній фізиці, фізиці плазми, астрофізиці і ін. Провів дослідження поширення звуку в обмежених середовищах, нелінійного поширення звуку в газах, дав хвилеву теорію реверберації звуку в замкнутих приміщеннях. Розробив універсальний метод мікроаналізу хімічних елементів. Досліджував физико-хімічні властивості стабільних ізотопів і розробив прецизійні методи ізотопного аналізу. У 1945 очолив роботи по промисловому розділенню ізотопів, в 1957 — по діагностиці плазми. Депутат Верховної Ради РРФСР 6—7-го скликань. Державна премія СРСР (1953), Ленінська премія (1958). Нагороджений 2 орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і медалями.
Літ.: Борис Павлович Константінов, «Успіхи фізичних наук», 1970, т. 100, ст 1 (є бібліографія праць До.), с. 163.
