Комуністична партія Японії (КПЯ; Ніхон кесанто), створена 15 липня 1922 на Засновницькому з'їзді в Токіо в обстановці підйому робочого і демократичного руху в Японії, що посилився під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії. Активну участь в створенні і зміцненні КПЯ взяли С. Катаяма, С. Ітікава, До. Токуда, М. Ватанабе, Р. Кокуре і ін. Засновницький з'їзд КПЯ прийняв тимчасовий статут партії, програму поточної діяльності і вирішення про вступ партії в Комінтерн.
КПЯ вимушена була діяти нелегально, піддавалася переслідуванням і репресіям. Вона боролася за здійснення буржуазно-демократичної революції шляхом скидання абсолютистської імператорської влади і ліквідації напівфеодальної поміщицької системи, виступала в захист демократичних прав і життєвих інтересів трудящих. Виходячи з принципів пролетарського інтернаціоналізму, японські комуністи виступали проти інтервенції японського імперіалізму на Радянському Далекому Сході. У 20-х рр. КПЯ довелося вести боротьбу проти праволіквідаторського і лівооппортуністського ухилів в своїх рядах. Ліквідатори (Ямакава і ін.) добилися в 1924 розпуски партії, але незабаром КПЯ була відновлена завдяки зусиллям більшості її членів. Услід за тим керівництво КПЯ виявилося в руках лівацького угрупування Фукумото, що загрожувало небезпекою перетворення партії в сектантську групу, ізольовану від мас трудящих. Велику допомогу КПЯ в подоланні правого і «лівого» ухилів надав Комінтерн. У липні 1927 ІККИ була опублікована «Резолюція з японського питання» (що отримала назву «Тез 1927 років»), складена за участю представників КПЯ і сприяюча визначенню чіткої програми діяльності КПЯ, посиленню впливу партії в масах. У 1932 Комінтерн розробив за участю представників КПЯ «Тези про положення в Японії і завданнях Комуністичної партії Японії» («Тези 1932 роки»).
У зв'язку із захватом в 1931 японським імперіалізмом Манчжурії КПЯ різко засудила агресію, призвала до посилення боротьби проти розв'язування імперіалістичної війни. Це викликало ще запекліші поліцейські репресії проти партії; до середини 30-х рр. майже всі керівники КПЯ і більшість її членів були кинуті у в'язниці або загинули. Не маючи керівного центру, КПЯ фактично припинила існування як загальнонаціональна організація, в глибокому підпіллі діяли лише окремі групи комуністів.
Після розгрому японського мілітаризму в 2-ій світовій війні 1939—45 КПЯ вийшла з підпілля. Комуністи взяли активну участь у відтворенні профспілок, масових демократичних організацій. У грудні 1945 4-й з'їзд КПЯ прийняв статут партії, затвердив програму дій. КПЯ виступала за створення єдиного демократичного фронту, за проведення в Японії демократичних перетворень. Вплив партії серед трудящих швидко зростав. На виборах в палату представників в січні 1949 КПЯ отримала близько 3 млн. голосів і 35 депутатських місць. Чисельність партії в цей час складала майже 200 тис. чоловік.
Проте в керівництві КПЯ набула поширення правоопортуністична теорія «можливості мирної революції в умовах американської окупації». Повна безгрунтовність цієї «теорії» стала очевидною, коли перед початком війни в Кореї в червні 1950 американських окупаційних властей зробили репресії проти КПЯ — заборонили політичну діяльність всіх членів ЦК КПЯ, віддали наказ про припинення видання ЦО(центральний орган) партії — газета «Акахата». Раптовий вимушений перехід на напівлегальне положення різко загострив виниклі раніше розбіжності в керівництві КПЯ по питаннях стратегії і тактики партії, що привело до розколу керівництва партії і багатьох партійних організацій. У цих умовах частина керівництва КПЯ допустила іншу крайність, вставши на дорогу проведення лівосектантського авантюристського курсу абсолютизації озброєної боротьби. Цей курс наніс великий збиток КПЯ, різко ослабив її вплив в масах. До середини 50-х років чисельність КПЯ скоротилася до 30 із зайвим тис. чоловік.
6-я Національна конференція КПЯ (липень 1955) і 7-й з'їзд КПЯ (липень 1958) сприяли відновленню єдності партії і подоланню лівосектантського ухилу, 7-й з'їзд прийняв новий статут партії і схвалив курс на розширення впливи КПЯ в масах, на перетворення її на «масову авангардну партію».
В 1959—60 КПЯ взяла активну участь в боротьбі проти висновку нового японо-амеріканського «договору безпеки», що сприяло зростанню авторитету партії в масах. Чисельність КПЯ збільшилася до 100 тис. чоловік.
8-й з'їзд КПЯ (1961) прийняв нову програму партії. Визначаючи стратегію партії, програма КПЯ підкреслювала, що «майбутня революція в Японії буде новодемократічеськой революцією народу проти двох ворогів — проти панування американського імперіалізму і японського монополістичного капіталу». У 60-х рр. КПЯ розвернула боротьбу за анулювання військового союзу Японії з США, за ліквідацію американських військових баз, за проведення Японією нейтральної політики, в захист демократії.
11-й з'їзд КПЯ (1970) прийняв програмний документ-резолюцію «Перспективи сімдесятих років і завдання Комуністичної партії Японії», в якій поставлена мета утворення єдиного фронту демократичних сил під гаслами світу, нейтралітету, демократії, підйому життєвого рівня і створення в 70-х рр. демократичного коаліційного уряду. КПЯ активно брала участь в боротьбі проти агресії американського імперіалізму в Індокитаї. Зросли чисельність КПЯ і її вплив в країні. До середини 1972 вона налічувала понад 300 тис. членів. На виборах в палату представників в грудні 1972 партія отримала майже 5,5 млн. голосів (10,5%) і провела 38 своїх кандидатів. У палаті радників КПЯ представлена 10 депутатами (1972).
КПЯ брала участь в міжнародних Нарадах комуністичних і робочих партій (1957, 1960, Москва) і схвалила прийняті цими нарадами документи. У міжнародній Нараді комуністичних і робочих партій 1969 (Москва) КПЯ не брала участь.
Згідно статуту КПЯ будується на принципах демократичного централізму. Найвищим органом КПЯ є з'їзд. Між з'їздами діяльністю партії керує ЦК, із складу якого обирається Президія, а усередині Президії — Постійне бюро. Голова ЦК КПЯ — С. Носака, голова Президії ЦК — До. Міямото, голова Секретаріату ЦК — Т. Фува. ЦО(центральний орган) — газета «Акахата».
З'їзди Комуністичної партії Японії: 1-й з'їзд — 15 липня 1922 Токіо; 2-й з'їзд — 4 лютого 1923, Ітікава (префектура Тіба); Позачерговий з'їзд — 15 березня 1923, Токіо; 3-й з'їзд — 12 квітня 1926, Госики (префектура Ямагата); 4-й з'їзд — 2—3 грудня 1945, Токіо; 5-й з'їзд — 24—26 лютого 1946, Токіо; 6-й з'їзд — 21—24 грудня 1947, Токіо; 7-й з'їзд — 23 липня—1 серпня 1958, Токіо; 8-й з'їзд — 25—31 липня 1961, Токіо; 9-й з'їзд — 25—30 листопада 1964, Токіо; 10-й з'їзд —24—30 жовтня 1966, Токіо; 11-й з'їзд — 1—7 липня 1970, Токіо.
Істочн. і літ.: VII з'їзд Комуністичної партії Японії, [пер. з япон.(японський)], М., 1959; VIII з'їзд Комуністичної партії Японії, [пер. з япон.(японський)], М., 1961; Тамгинський І. І., В авангарді прогресивних сил Японії, «Питання історії КПРС», 1972 №8; Антонов До. Д., Півстоліття боротьби, «Проблеми Далекого Сходу», 1972 № 2.
