Комуністична партія Куби (КПК; Partido Comunista de Cuba), заснована на 1-м-коді національному з'їзді, що відбувся в Гавані в серпні 1925 в результаті об'єднання комуністичних кружків і лівої частини Робочої соціалістичної партії Куби (створена в 1904—05). Засновниками партії були До. Баліньо і Х. А. Мелья . Вже в 1926 КПК була оголошена поза законом і аж до вересня 1938 працювала в глибокому підпіллі, піддававшись жорстоким переслідуванням. Не дивлячись на деякі помилки лівосектантського характеру, допущені в цей період, партія зуміла створити стійку організацію і викувати ядро керівних кадрів. Вийшовши з підпілля, в умовах наростання демократичного руху в країні, КПК в блоці з Революційним союзом (створений незадовго до цього) прийняла в 1939 участь у виборах в Засновницькі збори, завоювавши 6 депутатських місць. Депутати-комуністи зіграли видну роль в підготовці і прийнятті прогресивної конституції 1940.
В 1940 КПК і Революційний союз злилися, і партія отримала назву Революційний комуністичний союз. Головою партії був вибраний Хуан Марінельо, генеральним секретарем — Блас Долі . В січні 1944 партія була перейменована в народно-соціалістичну партію Куби (НСПК).
НСПК проводила велику роботу по пропаганді ідей марксизму-ленінізму серед трудящих; значно розширила свій вплив в масах. При активній участі комуністів трудящі добилися важливих економічних завоювань (часткове підвищення зарплати, заборона зганяння селян-орендарів із землі). У 1940—52 НСПК мала своїх представників в конгресі і в деяких місцевих органах влади, в 1940—44 — у складі коаліційного уряду. Виявлявся в партії з середини 1943 правоопортуністичний ухил (виник під впливом ідей американського ревізіоніста Е. Браудера) до 1948 був здоланий. У 1946—47 реакція знов обрушила репресії на комуністів, в результаті загинули видні діячі партії — Х. Менендес, А. Іглесиас, Ф. Фернандес Ройг і багато інших.
Після державного перевороту 1952 і встановлення Батістой-і-Сальдіваром диктаторського режиму НСПК рішуче виступила за об'єднання всіх сил, що знаходилися в опозиції уряду, і мобілізувала маси на боротьбу проти диктатури. У листопаді 1953 діяльність партії була заборонена. В ході тієї, що розвернулася під керівництвом Ф. Кастро Русявий озброєної боротьби проти режиму Батісти, НСПК виступила на підтримку повстанців, багато її членів влилися в партизанські загони. В результаті перемоги Кубинської революції 1959, радикальних соціально-економічних і політичних перетворень, що сприяли вступу Куби на дорогу соціалістичного будівництва, і подальшого об'єднання демократичних сил країни з'явилися передумови для створення єдиної революційної партії кубинського народу. НСПК і що сформувалися в ході боротьби проти диктатури Батісти організації кубинських патріотів «Рух 26 липня», «Революційний студентський директорат імені 13 березня» утворили (середина 1961) Об'єднані революційні організації, які в 1962—63 були перетворені в Єдину партію соціалістичної революції Куби. У жовтні 1965 остання перейменована в Комуністичну партію Куби. КПК керує процесом соціалістичного будівництва.
Делегація КПК була присутня як спостерігач на міжнародній Нараді комуністичних і робочих партій 1969 (Москва). В рядах КПК налічується 150 тис. членів (кінець 1972). Перший секретар ЦК КПК — Ф. Кастро Русявий. ЦО(центральний орган) — газета «Гранма» («Granma»).
Літ.: Serviat P., 40 aniversario de la fundación del Partido Comunista..., [s. l., 1965]; El Partido Marxista-leninista, t. 1 [La Habana, 1963].
