Комуністична партія Індії (КПІ; Communist Party of India; Бхаратія комьюніст парті), створена в грудні 1925 в результаті об'єднання комуністичних груп, що існували в окремих провінціях Індії. До 1942 фактично знаходилася в підпіллі. КПІ видавала в Бомбеї, Бенгалії, Пенджабі і Мадрасе тижневики і газети на місцевих мовах («Маздур кисан», «Кранті» і ін.), пропагувала ідеї марксизму в Індії, організовувала робоче профспілковий і селянський рух. Комуністи неодноразово піддавалися суворим переслідуванням і репресіям з боку англійських колоніальних властей. Після легалізації в 1942 КПІ налічувала 5 тис. членів. У 1943 в ній було вже 16 тис. членів. У 1973 — 250 тис. членів. КПІ зіграла велику роль в мобілізації широких мас індійського народу на боротьбу проти англійського колоніального іга, за національну незалежність своєї країни.
Після завоювання Індією незалежності (1947) КПІ в 1951 на своїй всєїндійськой конференції прийняла програму партії. Не дивлячись на істотні недоліки, на які згодом неодноразово вказувало Керівництво КПІ, програма з'явилася значною віхою в зміцненні зв'язку партії з масами, в з'ясуванні характеру етапу революції, що переживається Індією, у визначенні ролі індійської національної буржуазії, суть єдиного фронту і завдань компартії в умовах, коли політична незалежність країни вже завойована і на порядок денний встали нові проблеми. Програма визначала етап революції в Індії як антиімперіалістичний і антифеодальний. У програмі наголошувалося, що хоча КПІ і має своїй на меті побудова в країні соціалістичного суспільства, проте на даному етапі вона не вимагає встановлення соціалізму в Індії «зважаючи на відсталість економічного розвитку і слабкості масових організацій робітників, селян і трудової інтелігенції». Була висунута завдання боротьби за викорінювання залишків колоніалізму і феодалізму, за здійснення невідкладних соціально-економічних перетворень на користь народу. У 1951 генеральним секретарем КПІ був вибраний А. Гхош . На перших загальних виборах 1951—52 КПІ добилася значних успіхів. З 107 млн. тих, що брали участь в голосуванні за комуністів проголосувало понад 6 млн. чоловік. Комуністи отримали 27 місць в нижній палаті парламенту і понад 180 місць в законодавчих зборах штатів.
4-й з'їзд КПІ (1956) призвав до утворення єдиного національного фронту для боротьби за доведення до кінця антифеодальної, антиімперіалістичної революції, за економічний і соціальний прогрес країни. КПІ заявила, що вона виступатиме проти політики компромісів і поступок іноземному капіталу, поміщикам і монополістам, і боротиметься за захист економічних інтересів народу і його демократичних прав. На других загальних виборах в 1957 КПІ, що проводила тактику єдиного фронту лівих сил, отримала понад 11 млн. голосів і 29 місць в нижній палаті парламенту і понад 200 місць в законодавчих зборах штатів. На виборах в штаті Керала комуністи отримали більшість місць в законодавчих зборах і разом з незалежними сформували уряд. Всі реакційні сили в штаті Керала і за його межами об'єдналися для боротьби проти очоленого комуністами уряду, чиї заходи ущемлювали інтереси імущих класів. У липні 1959 цей уряд був розбещений указом президента Індії під тим приводом, що комуністи нібито за час свого правління «втратили» довіру народу. Проте це твердження було спростоване результатами виборів в законодавчі збори штату Керала в 1960, на яких за комуністів проголосували на 1 млн. більше виборців, чим в 1957.
5-й з'їзд КПІ (1958) прийняв новий статут, в преамбулі якого говорилося про можливість досягнення повної демократії і соціалізму в Індії за допомогою мирних засобів, шляхом розвитку широкої масової боротьби. З'їзд прийняв рішення про зміну організаційної структури партії. Замість ЦК була створена Національна рада, замість Політбюро — Центральний Виконавський комітет.
В 1961 відбувся 6-й з'їзд КПІ, вирішення якого містять всесторонній аналіз сучасного положення Індії, ролі індійської національної буржуазії і визначають завдання партії на найближчий період. З'їзд відзначив, що після завоювання Індією незалежності національна буржуазія, що прийшла до влади, не змогла забезпечити здійснення соціально-економічних перетворень, направлених на завершення антифеодальної, антиімперіалістичної, демократичної революції, і поліпшення умов життя широких мас трудящих. Компартія знов підкреслила наполегливу необхідність створення широкого національного фронту для боротьби проти внутрішньої і зовнішньої реакції, за забезпечення розвитку країни по шляху демократії і прогресу.
На пленумі Національної ради КПІ в квітні 1962 був змінений статут партії і поряд з постом генерального секретаря був заснований пост голови партії. Осенью 1962, у зв'язку із загостренням китайсько-індійського пограничного конфлікту, усередині керівництва партії виникли гострі розбіжності з питання про відношення КПІ до цього конфлікту. Згодом загострилися ті, що з'явилися ще на 6-м-коді з'їзді КПІ розбіжності і по інших питаннях діяльності партії — про оцінку ролі індійської національної буржуазії, про характер і суть єдиного національного фронту і ін. У листопаді 1964 група керівних діячів вийшла з КПІ і оголосила про створення «Комуністичної партії Індії (марксистською)», утворивши тим самим паралельну компартію. Істотну роль в розколі КПІ і виникненні в Індії паралельної компартії зіграло пряме втручання керівництва компартії Китаю у внутрішні справи КПІ. Розкол КПІ наніс великий збиток лівому і демократичному руху в країні.
7-й з'їзд КПІ (1964) прийняв нову програму партії і інші документи. У програмі дається аналіз соціально-економічного розвитку Індії в роки незалежності і визначаються завдання партії, зокрема завдання створення Національно-демократичного фронту і національно-демократичної держави як перехідної стадії до соціалізму.
В 1970 в штаті Керала (після виборів в Законодавчі збори штату) було сформовано лівий коаліційний уряд, який очолив член ЦВК(Центральний виконавський комітет) Національної ради КПІ А. Менон. Цей уряд здійснив ряд соціально-економічних перетворень на користь трудящих (аграрна реформа і ін.). Керівництво паралельної компартії встало в опозицію до уряду Менона і, використовуючи «ліву» фразеологію, фактично виступило за його скидання, незрідка блокуючись при цьому з правими силами.
На загальних виборах 1971 КПІ зібрала близько 5 млн. голосів і провела в нижню палату парламенту Індії 19 депутатів.
Делегації КПІ брали участь в міжнародних Нарадах комуністичних і робочих партій (1957, 1960 1969, Москва). КПІ схвалила прийняті цими нарадами документи.
Відповідно до статуту КПІ будується за принципом демократичного централізму. Найвищий орган КПІ — з'їзд, між з'їздами — Національна рада. Поточну роботу виконують Центральний Виконавський комітет і Секретаріат. Голова партії — Ш. А. Данге, генеральний секретар — Р. Рао. ЦО(центральний орган) — газета «Нью ейдж» («New Age»).
З'їзди Комуністичній партії Індії: 1-й з'їзд — травень 1943, Бомбей; 2-й з'їзд — февраль—март 1948, Калькутта; 3-й з'їзд — 27 грудня 1953—4 січня 1954, Мадураї; 4-й з'їзд — 19—29 квітня 1956, Палгхат; 5-й з'їзд — квітень 1958, амритсар; 6-й з'їзд — квітень 1961, Віджаявада; 7-й з'їзд — 13—23 грудня 1964, Бомбей; 8-й з'їзд — лютий 1968, Патна; 9-й з'їзд — жовтень 1971, Кочин.
Істочн. і літ.: Гхош А., Статті і мови, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1962; Проблеми комуністичного руху в Індії, М., 1971; VI з'їзд Комуністичної партії Індії, М., 1962; Proceedings of the Seventh congress of the Communist Party of India, New Delhi, 1965; Resolutions of the National Council of the Communist Party of India, New Delhi, 1970; Documents of the Ninth Congress of the Communist Party of India, New Delhi, 1972.
