Ковалевський Максим Максимович [27.8(8.9) .1851, Харків, — 23.3(5.4) .1916, Петроград], російський історик, юрист, соціолог, етнограф, академік Петербурзької АН(Академія наук) (1914). Закінчив в 1872 юридичний факультет Харківського університету; завершив освіту в Берліні, Відні, Парижі, Лондоні. У 1878—87 професор юридичного факультету Московського університету. При всій помірності своєї опозиції самодержавно-бюрократичним порядкам був в 1887 усунений від викладання, після чого виїхав за кордон. У 1905—16 професор Петербурзького університету. У 1906 До. заснував конституційно-монархічну Партію демократичних реформ; у 1906 був вибраний в 1-у Державну думу, в 1907 — в Державну раду (від академічної курії). У 1909 придбав журнал «Вісник Європи» і увійшов до його редакції. По своїх поглядах належав до позитивізму, в той же час випробував вплив К. Маркса і Ф. Енгельса (яких знав особисто). З багаточисельних наукових робіт До. особливо велике значення мали його праці про общину, що отримали високу оцінку основоположників марксизму: «Нарис історії розпаду громадського землеволодіння в кантоні Ваадт» (Лондон, 1876) і «Громадське землеволодіння, причини, хід і наслідки його розкладання» (1879). Остання робота побудована на основі порівняльно-історичного вивчення західноєвропейських, слов'янських, кавказьких, індійських і ін. народів. По проблемах общини До. полемізував як з російськими народниками, так і з тими західноєвропейськими ученими (Н. Д. Фюстель де Куланж і ін.), які відстоювали тезу про одвічне існування приватної власності на землю. Зробив три експедиції на Кавказ (1883, 1885, 1887). Зібрані ним матеріали про осетинів і ін. народах Кавказу (переважно Дагестану) лягли в основу досліджень про родові стосунки і форми їх розпаду: «Сучасний звичай і древній закон. Звичайне право осетин в історіко-порівняльному освітленні» (т. 1—2, 1886), «Закон і звичай на Кавказі» (т. 1—2, 1890), «Родовий побут в сьогоденні, недавньому і віддаленому минулому» (ст 1—2, 1905) і ін. Встановленню До. важливій історичній ролі великої сім'ї або патріархально-родинної общини як форми розкладання роду додавав велике значення Ф. Енгельс (див. К. Маркой Ф. Енгельс, Соч., 2 видавництва, т. 21, с. 61—62, 63, 130, 134, 139—40). У праці «Походження сучасної демократії» (т. 1—4, 1895—97) — самій великій в дореволюційній російській історіографії спробі узагальнювального освітлення соціальних і політичних передумов Великої французької революції і її початкового етапу і в творі «Від прямого народоправства до показного і від патріархальної монархії до парламентаризму» (т. 1—3, 1906) пов'язував розвиток політичних учень з боротьбою за той або інший суспільний і державний устрій. Великий вклад вніс До. у розробку селянського питання у Франції напередодні Великій французькій революції. Услід за Н. І. Карєєвим До. відкидав (у протилежність І. Ст Лучицкому) тезу А. Токвіля про широке поширення в дореволюційній Франції дрібної селянської власності. У праці «Економічне зростання Європи до виникнення капіталістичного господарства» (т. 1—3, 1898—1903), розглядаючи проблеми західноєвропейського феодалізму, помилково вважав головним чинником змін економічних буд зростання народонаселення.
У соціології До. бачив загальну теорію соціального розвитку і прагнув вивчати історію в соціологічному розрізі («Сучасні соціологи», 1905; «Соціологія», т. 1—2, 1910, і ін.). Ідею еволюції, поступового удосконалення суспільних установ До. свідомо протиставляв марксизму. Виступаючи проти суб'єктивного методу в соціології, неокантіанського зіставлення суспільних наук природним, До. вважав основним соціологічним законом закон прогресу що полягає в зростанні соціальної солідарності. Класову боротьбу До. розглядав як ознака незрілості або, навпаки, «звиродніння» того або іншого суспільного устрою. На прикладах історії Англії, Франції і ін. країн він прагнув показати небезпеку загострення соціальних протиріч, що неминуче приводить до революції. Звідси витікала і його політична доктрина конституційною, або «народною», монархії, якою він приписував місію верховного посередництва між класами і захисту інтересів народних мас. Якщо в своїх раніших конкретно-історичних працях До. фактично надавав основне значення соціально-економічним процесам, то в пізніших соціологічних творах, написаних в основному в роки російської Революції 1905—07 і після неї, він підкреслював положення про взаємодію в історичному процесі ряду чинників, відводячи чималу роль психологічним і біологічним чинникам.
Літ.: Нариси історії історичної науки в СРСР, т. 1-2, М., 1955—66; Токарев С. А., Історія російської етнографії, М., 1966; Список праць До. див.(дивися) в кн.: Матеріали для біографічного словника дійсних членів Академії наук, ч. 2, П., 1917.
