Кобозев Петро Олексійович [13(25) .8.1878, сіло Песочня, нині Шиловського району Рязанської області, - 4.1.1941, Москва], радянський державний і партійний діяч. Член Комуністичної партії з 1898. Народився в сім'ї робітника-залізничника. Закінчив Ризький політехнічний інститут. Учасник Революції 1905—07, член Ризького комітету РСДРП, один з керівників військової організації соціал-демократичної партії Латиського краю; член редакції більшовицької газети «Голос солдата». У 1915—16 в засланні — на будівництві залізниці Мурманська, в Оренбургу. Один з творців Оренбурзької організації більшовиків, член її комітету. Після Лютневої революції 1917 комісар Ташкентської залізниці. З травня 1917 в Петрограді; член міської думи, міської управи. Учасник Жовтневого озброєного повстання в Петрограді. З листопада 1917 надзвичайний комісар ВЦИК і СНК(Рада Народних Комісарів) РСФСР в Західній Сибіру і Середній Азії, очолював боротьбу із заколотом Дутова. У 1918 нарком шляхів сполучення РРФСР, надзвичайний комісар уряду РРФСР в Середній Азії. З травня 1918 голова ЦВК(Центральний виконавський комітет) Туркестаном ЛССР, член комітету РКП (б) краю Туркестану, потім голови РВС(Реввоєнрада) Східного фронту і член РВС(Реввоєнрада) республіки. У 1919 член Турккоміссиі ВЦИК СНК(Рада Народних Комісарів) РРФСР. З листопада 1919 член колегії Наркомату РКИ. У листопаді 1922—октябре 1923 член Дальбюро ЦК РКП (б) і голова Далекосхідного ревкома. З 1923 ректор Межового інституту, професор, завідувач кафедрою фотограмметрії Московського інституту інженерів геодезії, аерофотознімання і картографії.
Літ.: П. А. Кобозев, в кн.: Реввоєнрада нас в бій зве, М., 1967.
