Київські озброєні повстання 1917 і 1918, повстання робочих і революційних солдатів під керівництвом більшовиків за владу Рад на Україні.
Повстання проти буржуазного Тимчасового уряду 29—31 жовтня (11—13 листопада) 1917. Підготовка до повстання в Києві, як і у всій країні, почалася після 6-го з'їзду РСДРП(б) (серпень 1917). До кінця жовтня чисельність Червоної Гвардії в місті досягла 3 тис. чоловік, а в дні повстання — 5 тис., всього в революційних загонах було близько 7 тис. чоловік. Революційною роботою в гарнізоні керувала військова організація при Київському комітеті РСДРП(б) на чолі с Л. Л. П'ятаковим. Центром контрреволюції в місті був штаб Київського військового округу, що спирався на військові училища, школи прапорщиків, козаків і війська, викликані з Південно-західного фронту. Загальна чисельність добре озброєних (на відміну від революційних загонів) військ Тимчасового уряди в місті перевищувала 12 тис. чоловік. Центральна рада (Генеральний секретаріат ради — М. С. Грушевський, Ст До. Вінніченко, С. В. Петлюра і ін.) мала в своєму розпорядженні також значні військові сили, займала антиреволюційні позиції, лавірувала і вела переговори як з керівниками повстання, так і з штабом військового округу, фактично підтримуючи останній.
Повстання в Києві почалося під безпосередньою дією Жовтневого озброєного повстання в Петрограді. 27 жовтня (9 листопада) на об'єднаному засіданні Київської ради робочих і солдатських депутатів за участю представників військових частин, фабзавкомов, профспілок Києва була прийнята резолюція на підтримку повстання в Петрограді, проголошена влада Київської ради і вибраний ревком у складі 10 чоловік, у тому числі Я. Б. Гамарник, А. Ст Іванов, І. М. Крейсберг, І. Ю. Кулик, І. Пуку, Р. Л. П'ятаків, Л. Л. Пятаков (голова). Увечері 28 жовтня (10 листопада) загін юнкерів і козаків оточив Маріїнський палац і заарештував той, що знаходився там ревком. Рано вранці 29 жовтня (11 листопада) на нараді представників заводів і військових частин був утворений новий ревком (А. Ст Іванов, Ст П. Затонський, І. М. Кудрін, А. Е. Карпенко, М. С. Богданов, А. Б. Горвіц, Ф. Нусбаум). Центром повстання став завод «Арсенал». Повстання почалося 29 жовтня (11 листопада) о 17 годині. Повсталі солдати 3-го авіапарку атакували Миколаївське військове училище, опанували артилерійський склад на Печерську, гарнізонною гауптвахтою, звільнивши з-під арешту 350 революційних солдатів. Арсенальці відбили декілька атак контрреволюційних частин. На Подолі, Шулявке і в ін. робочих районах міста в тилу юнкерів діяли червоногвардійські загони. Бої продовжувалися всю ніч. 30 жовтня (12 листопада) повстання було підтримане страйком, що охопив понад 20 тис. робітників всіх промислових підприємств, залізних дороги, трамвая, водопроводу. Захопивши штурмом до 16 годин 30 жовтня (12 листопада) військове училище і Бутишевськую школу прапорщиків, революційні загони розгромили опорні пункти ворога. О 12 годині 31 жовтня (13 листопада) почалося настання на штаб округу, командування якого в ніч на 1(14) листопада бігло з Києва. Повстання, підняте проти Тимчасового уряду, перемогло. Але в цей час Центральна рада поцупила до Києва націоналістичні частини, зайняла урядові установи, вокзал, пошаную, телефон і захопила владу в місті. 7(20) листопада вона декларувала утворення так званої «Української народної республіки», а себе оголосила її верховним органом.
Повстання проти контрреволюційної буржуазно-націоналістичної Центральної ради 16—22 січня (29 січня—4 лютого) 1918. Захопивши владу і вставши на дорогу боротьби проти Радянської Росії, Центральна рада перетворилася на одне з вогнищ всеросійської контрреволюції. Рада почала розправу з червоногвардійськими загонами і революційними частинами на Україні, намагалася зірвати скликання 1-го Всеукраїнського з'їзду Рад, зібравши до Києва багаточисельних представників куркульських «спилок» («союзів») і військових рад, таких, що не мали нічого спільного з Радами. Самозвані «делегати» виявилися на з'їзді в більшості. Тоді 129 делегатів 49 Рад України покинули це зборище і переїхали до Харкова, де 11—12(24—25) грудня 1917 відбувся з'їзд Рад України. Проголосивши Україну Республікою Рад, з'їзд призвав трудящих до рішучої боротьби з контрреволюційною Центральною радою.
Рада продовжувала терор: був арештований і убитий голова ревкома Л. Л. П'ятаків, гайдамаки і козаки виробляли масові арешти, конфіскували у червоногвардійців близько 1500 рушниць; роззброїли 3-й авіазагін; був захоплений завод «Арсенал». 5(18) січня 1918 українських радянських військ, підтриманих революційними загонами з центральних губерній Росії, почали настання на Київ. Увечері 15(28) січня Рада робочих і солдатських депутатів спільно з представниками фабзавкомов і профспілок вирішила почати в місті повстання. Був вибраний міський ревком (А. Ст Іванов, Я. Б. Гамарник, А. Б. Горвіц, М. Ст Костюк, І. М. Кудрін, Н. Н. Лебедев, І. М. Кресберг, М. С. Богданов і ін.). Чисельність червоногвардійців і революційних частин досягла 6 тис. чоловік. Рада мала 8—10 тис. «вольних козаків» і гайдамак під командою Петлюри. Повстання почалося о 3 годині ночі 16(29) січня. Опорним пунктом його був завод «Арсенал». Арсенальці зайняли завод, комендантом якого був призначений командир батальйону С. Міщенко, що перейшов з 450 солдатами полку ім. сагайдачного на сторону повсталих. На штурм заводу були кинуті крупні сили Ради. 16(29) і 17 (30) січня їх атаки були відбиті. Арсенальці спільно з солдатами 3-го авіапарку і понтонного батальйону 16(29) січня опанували декілька складів зброї, Печерську фортецю, узяли під контроль мости через Дніпро. 17—18(30—31) січня червоногвардійці Подолу, Шулявки, Демієвського району, Головних залізничних майстерень, тіснивши контрреволюційні війська, просувалися до центру міста. Повстання охопило весь Київ. Але 21 січня (3 лютого) в місто вступили перекинуті з фронту «курені смерті» під командуванням Петлюри, які підсилили «вольних козаків» і гайдамак. Положення повсталих різко погіршало; «Арсенал» був відрізаний від міста і піддавався сильному артилерійському обстрілу. Після безперервних 6-денних боїв в обложених вичерпалися боєприпаси і продовольство. 22 січня (4 лютого) за рішенням ревкома арсенальці припинили боротьбу; частина їх таємними ходами пішла з території заводу на з'єднання з радянськими військами. Петлюрівці, що увірвалися на завод, жорстоко розправилися з повсталими, було розстріляно більше 300 червоногвардійців. 26 січня (8 лютого) Червона Армія, що підійшла до Києва, після наполегливих вуличних боїв разом із загонами робітників повністю очистила місто від військ Центральної ради. У Києві встановилася Радянська влада. У січневі дні повсталі кияни втратили до 1500 чоловік, 750 з них 4 лютого були з почестями поховані в Маріїнськом паренню. На площі перед «Арсеналом» споруджений пам'ятник.
Літ.: Велика Жовтнева соціалістична революція на Україні. Сб. документів і матеріалів, т. 1—3, До., 1957; Нариси історії Комуністичної партії України, 3 видавництва. До., 1972: Icторiя Київа, т. 2, До., 1960; Супруненко М., Перемога Велікої Жовтневої соцалicтiчної революцiї на Українi, До., 1957; Шморгун П., Корольов Би., Кравчук М., Київ в трьох революцiях, [До.], 1963.
