Кетський мова, енісейсько-остяцька мова, останній представник енісейськой сім'ї мов, раніше поширеної, що зберігся, за свідченням гидроніміки, аж до півдня Західного Сибіру. До. я. входить в кетсько-пумпокольськую підгрупу, відмінну від вимерлої південної аріно-ассано-коттськой підгрупи, відомої по записах 18—19 вв.(століття) На До. я. говорять близько 900 чіл. (1970, перепис) у Туруханськом і Байкитськом районах Красноярського краю РРФСР. Два основних діалекту — імбатський (північний) і симський, або югський (менше 10 чіл.), настільки розійшлися, що їх можна вважати різними мовами. Фонологічний склад До. я. характеризується типологічно рідким поєднанням наявності зіставлення м'яких і твердих приголосних і тонових відмінностей (до 5 тонів в різних говорах). Іменник володіє формою основного відмінка (суб'єкта і прямого об'єкту) і системою повторно розвинутих відмінків з просторовими значеннями. У іменників виділяється клас речей, що протиставив одушевленим класам (чоловічому і жіночому). Більшість граматичних значень в дієслові передаються за допомогою префіксів і інфікса (рідше за суфікси), широко розвинена інкорпорація . Писемність для До. я. була створена в 1934 радянським ученим Н. До. Каргером.
Літ.: Дульзон А. П., Кетський мова, Томськ, 1968; Крєїновіч Е. А., Кетський мова, в сб.(збірка): Мови народів СРСР, т. 5, Л., 1968: його ж, Дієслово кетського мови, Л., 1968; Сокир Ст Н., Бібліографія по кетському мові, в кн.: Кетський збірка, М., 1969; Castrén М. А., Versuch einer jenissei-ostjakischen und kottischen Sprachlehre nebst Wörterverzeichnissen aus den genannten Sprachen, St.-Petersburg, 1858.
