Карузо (Caruso) Енріко [24 (по ін. даним, 25, 27) .2.1873, Неаполь, — 2.8.1921, там же], італійський співець (тенор). У дитинстві співав в церковному хорі. З 1891 займався в школі співу в Р. Верджіне. У 1894 дебютував в Неаполі (театр «Нуово»). У 1895—98 виступав в багатьох містах Італії, в 1900—01 співав на сцені міланського театру «Ла Скеля». У 1903—1920 соліст театру «метрополітен-опера» (Нью-Йорк). З 1898 з тріумфальним успіхом гастролював в багатьох країнах світу (у Росії — 1898, 1900), щорік виступаючи в Італії.
Одін з видатних оперних співців світу; його голос, обширний по діапазону, унікальний по красі тембру і силі звуку, приголомшував рідкою проникливістю і особливою теплотою. Яскравий драматичний темперамент, сила і пристрасність співу дозволяли артистові виконувати різнохарактерні тенорові партії — від ліричних до трагедійних. Серед кращих партій: Герцог, Манріко, Радамес («Ріголетто», «Трубадур», «Аїда» Верді), Неморіно («Любовний напій» Доніцетті), Фауст («Мефістофель» Бойто), Каніо («Блазні» Леонкавалло), Турідду («Сільська честь» Маськаньі), Рудольф, Каварадосси, де Гріє («Богема», «Тоська», «Манон Лесько» Пуччині), Хозе («Кармен» Бізе), Елеазар («Дочка кардинала» Гальові), Ліонель («Марта» Флотова) і багато ін. З особливою задушевністю виконував неаполітанські пісні.
Соч.: Як потрібно співати, зета», 1914 № 16—18.
Літ.: Львів М., Е. Карузо, «Радянська музика», 1955 № 1, с. 98—100; Тортореллі Ст, Е. Карузо, [пер. з італ.(італійський)], М., 1965; Фучито С., Бейер Би. Дж., Мистецтво співу і вокальна методика Е. Карузо, [пер. з йому.(німецький)], Л., 1967; Daspuro N., E. Caruso, [Mil.], 1938.
