Калнберзін, Калнберзіньш Ян Едуардович [р. 5(17) .9.1893, Катлакалнськая волость, нині Ризького району], радянський державний і партійний діяч, Герою Соціалістичного Труда (1963). Член КПРС з 1917. Народився в сім'ї робітника. У 1.908, працюючи в Ризькому порту якорщиком, вступив в революційний рух. У 1919 брав участь в боротьбі за владу Рад в Латвії. Після падіння Радянської влади в Латвії разом із загоном озброєних робітників пішов в Радянську Росію. Доброволець Червоної Армії, учасник Громадянської війни 1918—20. Вчився в Комуністичному університеті Заходу ім. Мархльовського (1923—25; 1928—29). У 1925—28 вів підпільну партійну роботу в Латвії. У 1928 повернувся до Москви; у 1931—33 вчився в інституті червоної професури. У 1936—1939 очолював підпільну партійну роботу в Ризі. У 1939 арештований, звільнений в 1940 після скидання фашистського режиму. У 1940—59 1-й секретар ЦК КП (б) Латвії. Кандидат в члени ЦК ВКП (б) з 1941, на 19—23-м-коді з'їздах партії обирався членом ЦК КПРС. У 1957—61 кандидат в члени Президії ЦК КПРС. З 1959 голова Президії Верховної Ради Латвійської РСР і заступник голови Президії Верховної Ради СРСР (з 1960). Депутат Верховної Ради СРСР 1—7-го скликань. З травня 1970 на пенсії. Нагороджений 7 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 1-ої міри і медалями.
