Змінний лад, лад, в якому функція засади (тоніки) переходить від одного тону до іншого (того ж звукоряду), а також лад, звукоряд якого змінюється при одній і тій же тоніці (засаді) (по І. Ст Способіну).
Поняття П. л. застосовується зазвичай до першого типа (хоча його швидше слід було б називати змінно-тональним, а другий — власне змінним ладом). Поняття і термін «П. л.» були вперше запропоновані російським музичним теоретиком Би. Л. Яворським. П. л. поширені в народній музиці, зокрема в російській. Відносна неміцність тонального центру дозволяє йому порівняно легко зміщуватися практично на будь-який рівень, причому відчуття модуляції не виникає. Відмінність зсуву змінного ладу опори від модуляції — у відсутності відходу з однієї тональності і встановлення інший, або в злитті два або декількох тональності (з єдиним звукорядом) в одне лад ціле. Переважає відчуття два або декількох фарб, що належать тій же системі ладу (М. І. Глінка, «Іван Сусанін», 1-а дія, хор «Лід річку в повний забрав»). Особливо помітно це в найбільш поширеному вигляді П. л.— паралельно-змінному ладі, що часто зустрічається в російських народних піснях:
М'якість переходів від однієї опори до іншої, звичайна для П. л., додає йому спокійно-переливчастий характер. Можлива, проте, і інша його трактування — див.(дивися), наприклад, уривок з 2-ої дії опери «Князь Ігор» Бородіна:
Літ.: Протопопів С. Ст, Елементи будови музичної мови, ч. 1—2, М., 1930; Вахромєєв Ст А., Структура ладу російських народних пісень, М., 1968; Способін І. В. Лекциі по курсу гармонії, М., 1969.
