Західно-болгарське царство, феодальна держава з центром в Преспе, потім в Охріде. Виникло в 969 (згідно з болгарською історичною літературою) в результаті повстання, очоленого т.з. комітопуламі, синами коміту (воєводи) Миколи — Давидом, Моісеєм, Ароном і Самуїлом. Зовнішню політику комітопулов визначали наполегливі війни з Візантією. Самуїл, що залишився в 997 — після смерті братів — єдиновладним правителем З.-Б. ц., значно розширив його територію (зайняв частину території Північної Греції і ін.), відновив болгарську патріархію, скасовану візантійським імператором Іоаном Цимісхием. З 1001 Візантія почала активне настання на З.-Б. ц. У 1014 візантійський імператор Василь II Болгаробойца розгромив болгар в Беласици. Частина болгарської знаті перейшла на сторону Візантії. Нащадки Самуїла (Гаврило Радомир і Іван Владислав) не змогли організувати опір Візантії. У 1018 Василь II узяв Охрід і підпорядкував З.-Б. ц.
