Заньковецкая (справжнє прізвище Адасовськая) Марія Костянтинівна [22.7(3.8) .1860, село Заньки, нині Чернігівської області, — 4.10.1934, Київ], українська радянська актриса і театральний діяч, народна артистка УРСР (1922). Народилася в сім'ї збіднілого поміщика. З юних років виступала в любительських спектаклях і концертах (володіла красивою меццо-сопрано). У 1882 дебютувала на професійній сцені.
Працювала в найбільших українських трупах під керівництвом М. Л. Кропівніцкого, М. П. Старіцкого, Н. До. Садовського, П. До. Саксаганського, І. К. Карпенко-Карого і ін. У 1907 разом з Садовським організувала перший український театр в Києві. Після Жовтневої революції очолювала Народний театр в Ніжині (1918), брала (спільно з Саксаганським) участь в створенні Народного театру в Києві (1918, нині Український драматичний театр ним. М. Заньковецкой в Львові). Сценічна творчість З. характеризувалося щирістю переживань, простотою і безпосередністю, величезною майстерністю внутрішнього і зовнішнього перевтілення. Мистецтво З. надало велику дію на розвиток української драматургії; кращі п'єси українських драматургів 80—90-х рр. 19 ст було написано під її безпосереднім впливом. Серед глибоко реалістичних образів, створених З., особливе визнання отримали: Наталка, Терпіліха («Наталка-Полтавка» Котляревського), Галя («Назар Стодоля» Шевченко), Олена, Зінька («Поки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або Павук» Кропівніцкого), Харітіна, Софія («Наймічка», «Безталанна» Карпенко-Карого), Аза («Циганка Аза» Старіцкого).
З. була першою українською актрисою, що завоювала визнання широких демократичних кругів всієї Росії. У складі українських труп гастролювала в Петербурзі, Москві і ін. містах. Мистецтво З. високо цінували Л. Н. Толстой, А. П. Чехів, П. І. Чайковський, До. С. Стапіславський, Вл. І. Неміровіч-Данченко, М. Н. Ермолова, І. Е. Репін і ін.
Літ.: М. До. Заньковецька, [Київ — Xapkiв], 1937; Чаговець Ст, Mapiя Заньковецька на шляхах жіття i творчостi, Київ, 1949; Дурілiн С. М., Mapiя Заньковецька, Київ, 1955.
