Зальний храм, витягнутий в плані храм з нефамі рівної висоти або з декілька вищим (але без вікон) середнім нефом (псевдобазіліка), а також однонефний храм без трансепту 2(проповеднічеськая церква, церква жебракуючих орденів). Рівномірне освітлення усередині З. х. краде розчленовування його інтер'єру і наділяє його межами світськості, що робить З. х. особливо зручним для зборів міської общини. З. х. з двома і більш нефамі відомі з 11 ст (капела Санкт-Бартоломеус в Падерборне, Німеччина, близько 1017; церква Сен-Сернен в Тулузе, Франція, кінець 11 ст). У 12 ст З. х. отримали розвиток у Вестфалії і сталі типові як приходські церкви 13—15 вв.(століття) у містах союзу Ганзейського (найбільш крупний З. х. — костел Діви Марії в Гданьську, 1343—1502). Готичні З. х. зустрічаються також в Італії, Іспанії і ряду ін. країн Європи. Як собори украй рідкі (собор в Брістоле, Великобританія, початий в 1142 перебудований в 13—15 вв.(століття)). З епохи Відродження З. х. майже не будують.
Літ.: Rosemann Н., Die Hallen-kirche auf germanischem Boden, Münch., 1924 (Diss.).
