Заливши, частина океану, морить або озера, вдається до суші, але що має вільний водообмін з основним водоймищем. Гідрологічні і гидрохимічеськие умови З. тотожні з умовами водоймища, частиною якого він є. В окремих випадках місцеві особливості клімату і материковий стік можуть додавати гідрологічним характеристикам поверхневого шару З. деякі специфічні межі. До найбільш крупних заток Світового океану відносяться затоки: Аляска, Бенгальський, Біськайський, Великий Австралійський, Гвінейський. У ряді випадків назва «З.» закріпилося за акваторіями, які по своєму гідрологічному режиму є морями (наприклад, Мексиканський, Гудзонов, Персидський, Каліфорнійський).
Міжнародно-правовий режим З. Води З., як і води портів і бухт, є внутрішніми водами прибережної держави, тобто підлягають його винятковій юрисдикції, якщо ширина входу в З. не перевищує розміру, що допускається міжнародним правом. На Женевській конференції з морського права 1958 було прийнято постанові, через яку до внутрішніх вод слід відносити З. з шириною входу не понад 24 морських миль, якщо його береги належать одній і тій же державі. Якщо береги належать двом і більш державам, то режим його вод вирішується цими державами по взаємній згоді, з врахуванням законних інтересів ін. держав. Міжнародна практика визнає також внутрішніми водами деякі т.з. історичні З., незалежно від ширини входу в них, через особливі умови (історичних, економічних і т.д.): наприклад, З. Петра Великого в СРСР, Гудзонов З. у Канаді, З. Канкаль у Франції.
