Жіоно (Giono) Жан (30.3.1895, Маноськ, деп. Нижні Альпи, — 9.10.1970, там же), французький письменник, член Академії Гонкуров (з 1954). У творчості і переконаннях його своєрідно заломилися буття і світобачення середніх шарів фермерського селянства. Буколіка Ж. (цикл віршів «У супроводі флейти», 1924), його пантеїзм (роман «Горб», 1929, русявий.(російський) пер.(переведення) 1934), ідеалізація патріархального стану (роман «Отава», 1930), культ язичеськи несамовитих пристрастей (роман «Гімн землі», 1934, русявий.(російський) пер.(переведення) 1935) — все це увійшло до системи романтичного протистояння Ж. міській цивілізації (пацифістський роман «Велике стадо», 1931, русявий.(російський) пер.(переведення) 1934). Лише у роки Народного фронту Ж. побачив в капіталізмі джерело воєн (маніфест «Не можу забути», 1934), мріяв про вільну від егоїстичного розрахунку спільну працю орачів (роман «Радость», 1935, русявий.(російський) пер.(переведення) 1936). Страх перед революційними зусиллями мас привів Же. до відступництва, до спроб затвердити реакційну ідею оновлення світу за допомогою зоологічно повноцінної селянської «раси» (есе «Лист селянам про бідність і світ», 1938). Його цинічне визнання — «тисячу разів у мене була можливість померти стоячи, але кожного разу я ставав на коліна» (есе «Вес піднебіння», 1938) — стало девізом політики духовної капітуляції перед фашизмом (есе «Уточнення», 1938), підтримка режиму — «Віші» (есе «Тріумф життя», 1941). Натуралістичний міф про уявний Південь (Провансі) — багатотомна «Романна хроніка» — підсумкове вигадування Ж.
Соч.: Les oeuvres, t. 1—5, Gütersloh, 1967—68.
Літ.: Анісимов І. І., У чому ж справжня радість?, у кн.: Жіоно Ж., Радість, М., 1936; Теорія літератури, М., 1962, с. 305—307; Sadoul G., M. Jean Giono à plat ventre, «L''humanité», 1939, 11 févr.; Gamarra P., La bouche d''or d''un conteur, там же, 1970, 10 oct.; Boisdeffre P. de, J. Giono, P., 1965.
