Желтов Олексій Сергійович [р. 15(28) .8. 1904, Харків], радянський воєначальник, генерал-полковник (1944). Член КПРС з 1929. Народився в сім'ї робітника. У Радянській Армії з 1924. Закінчив 2-у Московську піхотну школу (1927), Військову академію ним. Фрунзе (1937) і Військово-політичні курси (1938). З 1937 на партійно-політічеськой роботі — комісар дивізії, член Військової ради округу. У лютому — серпні 1941 член Військової ради Далекосхідного фронту. Під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 член Військової ради Карельського фронту (вересень 1941 — липень 1942), член Військової ради 63-ої армії (липень — вересень 1942), Донської (жовтень 1942), Південно-західної (жовтень 1942 — жовтень 1943), 3-ої Української (жовтень 1943 — червень 1945) фронтів. Брав участь в обороні Радянського Заполярья, Сталінградській битві, звільненні України, Молдавії, Румунії, Болгарії, Угорщини, Югославії і Австрії. Після війни заступник Верховного комісара від СРСР в Австрії і член Військової ради Центральної групи військ (1945—50), член Військової ради військового округу (1950—1951) Туркестану, начальник Головного управління кадрів Радянської Армії (1951—53), начальник Головного політичного управління Радянської Армії і ВМФ(військово-морський флот) (1953—1957), завідувач відділом ЦК КПРС (1958—1959). З червня 1959 начальник Військово-політичної академії ім. Ст І. Леніна. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го, 4-го і 5-го скликань. Нагороджений 4 орденами Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 1-ій мірі, 2 орденами Кутузова 1-ої міри, орденами Червоної Зірки і «Знак Шани», 9 іноземними орденами, а також медалями.
