Ехоенцефалографія (від відлуння і енцефалографія ), ультразвукова енцефалографія, метод дослідження головного мозку за допомогою ультразвука. Заснований на властивості ультразвука відбиватися від кордонів середовищ (структурних утворень мозку) різної щільності. Основний діагностичний критерій (запропонований в 1955—56 шведським лікаркою Л. Лекселлем) — відхилення серединної ехо-камери, або м-коду-ехо-камери (М-код — від позднелатінського medialis — серединний), що є віддзеркаленням ультразвука від серединних структур мозку (епіфізу, 3-го шлуночку, прозорої перегородки, межполушарной щілини). У нормі м-код-ехо-камера, що реєструється у вигляді піку на ультразвуковій енцефалограмі, збігається з середньою лінією голови. За наявності внутрічерепної пухлини, крововиливу, абсцесу і інших патологічних утворень м-код-ехо-камера зміщена в сторону здорової півкулі (див. мал. ). Запропоновані і інші діагностичні критерії: збільшення відстані між ехо-камерою-сигналами від бічних стінок 3-го шлуночку при гідроцефалії; відносно швидка нормалізація виниклого зсуву м-коду-ехо-камери при гострій непрохідній сонної артерії і т. д. При Е. застосовують спеціальні ультразвукові енцефалографи, що перетворюють відбиті ультразвукові сигнали в електричні імпульси. Ці імпульси відображуються графічно на екрані апарату і фотографуються. Вживання Е. ефективно при розпізнаванні і локалізації т.з. об'ємних внутрічерепних патологічних процесів (пухлини і ін.), чужорідних тіл і т. п.
Літ.: Клінічна ехоенцефалографія, М., 1973; Leksell L., Echo-encephalography. Detection of intracranial complications following head injury, «Acta chirurgica scandinavica», 1956, v. 110, S. 301—315.
