Ефімов Олексій Володимирович [18(30) .1.1896, Баку, — 11.11.1971, Москва], радянський історик, фахівець з нової і новітньої історії, етнографія і історії російських географічних відкриттів, член-кореспондент АН(Академія наук) СРСР (1939) і АПН(Агентство друку Новини) СРСР(Академія педагогічних наук СРСР) (1947). Закінчив Московський університет (1922). З 1938 професор історичного факультету МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова). У 1936—41 працював в інституті історії АН(Академія наук) СРСР, з 1956 завідувач сектором народів Америки інституту етнографії АН(Академія наук) СРСР. Основні роботи: «З історії великих росіян географічних відкриттів...» (1950; 2 видавництва 1971), «Нариси історії США» (1955; 2 видавництва, 1958), «Деякі питання методики історії як науки» (1958); «США. Дороги розвитку капіталізму» (1969). Е. — автор підручника, що багато разів перевидавався, з нової історії для середньої школи і співавтор підручника з нової історії для вузів. Один з авторів «Історії дипломатії» (т. 1, 1941; 2 видавництва, т. 1, 1959), редактор капітальної наукової праці «Народи Америки» (т. 1—2, 1959), співавтор і редактор великого числа ін. колективних наукових праць, а також картографічних видань. Державна премія СРСР (1942). Нагороджений орденом Леніна.
Літ.: Олексій Володимирович Ефімов. [Некролог], «Питання історії», 1971 № 12.
