Ефремов Михайло Григорович [27.2(11.3) .1897, Таруса, — 19.4.1942, біля села Жари Смоленської області], радянський воєначальник, генерал-лейтенант (1940). Член КПРС з 1919. Народився в сім'ї робітника. У 1915 покликаний в армію, закінчив школу прапорщиків, учасник 1-ої світової війни 1914—18. Під час Жовтневої революції вступив в Червону Гвардію і брав участь в Жовтневому озброєному повстанні в Москві. У Радянській Армії з лютого 1918, командував батальйоном і ж.-д.(железнодорожний) полком при обороні Астрахані; під час Бакинської операції 1920 командував загоном бронепоїздів. З кінця 1920 командир стрілецької дивізії. У 1927 був військовим радником в Китаї. Закінчив курси при Військово-політичній академії (1930) і Військову академію ним. Фрунзе (1933), потім командував корпусом і військами ряду військових округів. З січня 1941 1-й заступник генерального інспектора піхоти РККА. Під час Великої Вітчизняної війни командувач військами 21-ої армії (липень — серпень 1941), Центрального фронту і заступник командувача військами Брянського фронту (серпень — жовтень 1941). З жовтня 1941 командував 33-ою армією. Брав активну участь в Московській битві 1941—42 і в операції Вяземськой 1942. Виявившись з частиною сил 33-ої армії в оточенні, керував її бойовими діями в тилу ворога і виходом з оточення. У бою був важко поранений і, не бажаючи попасти в полон, застрелився. Похований у Вязьме, де йому поставлений пам'ятник роботи Е. В. Вучетіча (1946). Депутат Верховної Ради 1-го скликання. Нагороджений 2 орденами Червоного Прапора, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Червоного Прапора Азербайджанської РСР і медаллю.
