Ермолова Марія Миколаївна [3(15) .7.1853, Москва, — 12.3.1928, там же], російська актриса, народна артистка Республіки (1920), Герой Труда (1924). Дочка суфлера Малого театру; вихованка Московського театрального училища. З 1871 в трупі Малого театру, одна з найбільш крупних і яскравих представниць його мистецтва. Героїко-трагедійній талант Е. формувався в обстановці революційно-демократичного підйому 60—70-х рр. 19 ст, під впливом ідей народницького руху. Висока романтична спрямованість, протест проти деспотизму, захист прав і гідності особи, заклик до життєвого подвигу пронизували творчість великої актриси. У Малому театрі Е. дебютувала в 1870, ще ученицею, в ролі Емілії Галотті («Емілія Галотті» Лессинга), зіграної нею хвилює, емоційно і правдиво. У 1873 в ролі Катерини («Гроза» Островського) Е. розкрила ідеалістичні прагнення волелюбної особи, її відданість своїй мрії. Протест проти насильства, соціального і духовного рабства досяг вершини в ролі Лауренсиі («Овече джерело» Лопе де Вега, 1876). Гостре сучасне звучання спектаклю викликало ентузіазм прогресивно налагоджених глядачів, особливо молоді (після декількох вистав спектакль був заборонений поліцією).
В п'єсах сучасних авторів (А. А. Потехин, І. Ст Шпажінський, Н. Я. Солов'їв, С. А. Пальм, Н. Е. Вільде і ін.), що не піднімалися до постановки значних проблем. Е. зуміла створити образ сучасниці, наділеної нерозбещеними багатствами розуму і серця, здатної на сильні самовіддані відчуття (вчителька Лоніна — «На порозі до справи» Соловьева, і ін.).
Після Катерини Е. виконала багато ролей в п'єсах Островського (Юлія Тугина — «Остання жертва», Евлалія — «Невільниці», Кручиніна — «Без провини винуваті»). Образ актриси-демократки, що жертвує особистим щастям ради артистичного покликання, створила Е. в ролі Негиной («Таланти і залицяльники» Островського, 1881). Тяжіння до конфліктів великого суспільного і етичного масштабу, піднесений погляд на людину кидали Е. до класики (леді Ганна, леді Макбет — «Річард III» і «Макбет» Шекспіра). В образі Іоанни Д''Арк («Орлеанська діва» Шиллера, 1884), розкриваючи етичний максималізм героїні, її жертовну готовність страждати за народ, Е. відображала настрої передової російської інтелігенції 80-х рр. 19 ст Межі крихкості, приреченості і одночасно духовної сили, героїчної безстрашності, характерні для ІОАННИ-Е., присутні також і в образі Марії Стюарт («Марія Стюарт» Шиллера, 1886). Е. виступала на сцені до 1921. Остання роль — Мамелфа Дмитрівна («Посадник» А. До. Толстого). Е. першою в Радянському Союзі отримала звання народної артистки Республіки. У 1970 в Москві відкритий музей-квартира М. Н. Ермолової (філія Центрального театрального музею ім. А. А. Бахрушина).
Літ.: Марія Миколаївна Ермолова. Листи. З літературної спадщини. Спогади сучасників, М., 1955; П. Маркова А., Театральні портрети. Сб. статей. М. — Л., 1939; Дурилін С. Н., М. Н. Ермолова, М., 1953; М. Н. Ермолова, 1853—1928. [Альбом], М., 1954.
