Еренбург Ілля Григорович (15(27). 1. 1891, Київ, — 31. 8. 1967, Москва), російський радянський письменник, громадський діяч. Народився в сім'ї інженера. Брав участь в роботі революційної організації більшовиків, в 1908 був арештований, в грудні 1908 емігрував до Парижа. Збірка «Вірші про канунах» (1916) пронизані різким неприйняттям «гинучої Європи», імперіалістичної війни. У липні 1917 повернувся на батьківщину. Жовтневу соціалістичну революцію Е. спочатку не зрозумів (книга віршів «Молитва про Росію», 1918). Щиро вітаючи народження «іншого, великого століття», Е. випробовував «... захват і жах перед сучасністю» (збірка «Кануни», Берлін, 1921, с. 3). У 1921—24 жив в Берліні, активно співробітничав в радянському друці. У 1922 опублікував філософсько-сатиричний роман «Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто і його учнів...», у якому дана мозаїчна картина життя Європи і Росії часів 1-ої світової війни і революції. Основний психологічний конфлікт творів 20-х рр. — конфлікт боргу і відчуття, зіставлення людини суспільству («Життя і загибель Миколи Курбова», 1923; «Любов Жанни Їй», 1924, і ін.); критика капіталізму, буржуазної моралі, аналіз протиріч буржуазної культури («Тринадцять трубок», «Трест Д. Е.», обидва — 1923). Е. опублікував книгу «Портрети російських поетів» (1922), створив соціально-психологічні романи «Горлохват» (1925), «В Проточному провулку» (1927). З початку 30-х рр. постійно жив в СРСР. Філософська проблематика романа «День другою» (1933, отд.(окремий) видавництво 1934) включала враження від знайомства з крупними будівництвами 1-ої п'ятирічки, передивляється колишнього скептицизму, була насищена інтересом до духовної культури нової людини. Під час національно-революційної війни іспанського народу 1936—39 Е. був військовим кореспондентом «Вістей»; багато виступав як есеїст, прозаїк (збірка розповідей «Поза перемир'ям», 1937; роман «Що людині треба», 1937), поет (збірка віршів «Вірність», 1941). У 1940 Е. почав роботу над романом «Падіння Парижа» (1941; Державна премія СРСР, 1942) про політичні, етичні, історичні причини розгрому Франції німецькими окупантами в 2-ій світовій війні. З початком Великої Вітчизняної війни придбала широку популярність публіцистика Е., що викривала політику і мораль фашизму, що волала до совісті народів, укріплювала віру людей в перемогу над фашизмом, священне відчуття ненависті до ворога (статті, що постійно друкувалися в газетах «Правда», «Вісті», «Червона зірка», зібрані в книзі публіцистики «Війна», т. 1—3, 1942—44). В дні війни виник задум романа «Буривши» (1946—1947; Державна премія СРСР, 1948). Основний конфлікт епохи — протистояння фашизму і антифашизму — розкривається в «Бурі» через зображення безлічі самостійних, але підвладних історичним катаклізмам доль. У післявоєнні роки опублікував роман «Дев'ятий вал» (1951—52), повість «Відлигу» (1954—56), що викликала гострі спори, літературно-критичне есе («Французькі зошити», 1958; «Перечитуючи Чехова», 1960). Найбільш значні твори останніх років — спогади «Люди, роки, життя» (кн. 1—6, 1961—65). Критика високо оцінила літературні портрети, створені Е., але оспорювала його концепцію мистецтва і розуміння деяких явищ суспільному життю. Депутат Верховної Ради СРСР 3—7-го скликань, з 1950 віце-президент Усесвітньої Ради Міра. Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення світу між народами» (1952). Нагороджений 2 орденами Леніна, 2 іншими орденами, а також медалями. Твори Е. перекладені основними мовами світу.
Соч.: Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—8, М. — Л., 1928—29; Собр. соч.(вигадування), т. 1—9, М., 1962—66; Автобіографія, в кн.: Радянські письменники. Автобіографії, т. 2, М., 1959; Літопис мужності. Публіцистичні статті військових років. (Предісл. До. Симонова. Послесл. Л. Лазарева), М., 1974.
Літ.: Тріфонова Т., Ілля Еренбург. Крітіко-біографічній нарис, М., 1952; її ж, І. Р. Еренбург. Історія російської радянської літератури, 2 видавництва, т. 4, М., 1971; Федін До., Ілля Еренбург, Собр. соч.(вигадування), т. 9, М., 1962; Спогади про Іллю Еренбурге. Збірка, М., 1975; Російські радянські письменники-прозаїки. Біобібліографічний покажчик, т. 6, ч. 2, М., 1969.
