Емінеську (Eminescu) Михайло [Міхай; справжнє прізвище — Еміновіч (Eminovici)] [15.1.1850, Ботошані (або Іпотешті), — 15.6.1889, Бухарест], румунський і молдавський поет-романтик. Вибраний членом Академії СРР(Соціалістична Республіка Румунія) (посмертно). Народився в сім'ї дрібного поміщика. У 1869—73 жив у Відні і Берліні. Був вільним слухачем Віденського університету. З 1874, повернувшись на батьківщину, працював в Яссах бібліотекарем, інспектором народних училищ. У 1877 переїхав до Бухаресту, де співробітничав в консервативній газеті «Тімпул» («Timpul»). У 1883 захворів важким душевним розладом.
Перший вірш опублікував в 1866. Ранні вірші Е. пов'язані з патріотичним світовідчуванням, що сформувалося в Румунії перед Революцією 1848 («На смерть Арона Пумнула», «До Еліаде», «Що тобі, Румунія мила, бажаю?»). Зіставлення покоління 1848, що вірив в суспільні ідеали післяреволюційному поколінню, зараженому «світовою скорботою», звучить у вірш «Розтлінні хлопці», «Наступники» (у російському переведенні «Епігони»). Перебування за кордоном, події Паризької Комуни 1871 загострили увагу Е. до соціальних проблем. У 1870—74 він створює поему «Імператор і пролетар», де в алегоричних образах зіштовхує ідеї утопічного соціалізму з ідеєю аристократії, явно віддаючи перевагу першим. Повернення на батьківщину було ознаменоване віршами на фольклорні сюжети («Добрий молодець з липи», «Вовкулаки» і ін.), в яких, як і в інших віршах Е. («Ні, і в Єгову не вірю...»), поет говорить про неприйняття умоглядних ідеалів. Е. приходить до висновку, що основою національного і суспільного життя є народ, тобто (у тодішніх умовах) селянство. Він займає різко критичну позицію по відношенню до буржуазного суспільства, викриваючи його космополітизм, бездуховність, практицизм, продажність («Антропоморфізм», «Наша молодь», цикл «Послань» і ін.).
В поезії Е. важливе місце займають романтичні антитези добра і зла («Ангел і Демон»), мистецтва і життя («Венера і Мадонна»), любові земної і любові «досконалою», ідеальною (поема-казка «Мирон і безтілесна красуня», 1869) і ін. Властиве ліриці Е. прагнення філософськи осмислити суть буття знаходить яскраве вираження в циклі «Послання» (1881), де поет показує несумісність буржуазного світопорядку з справжнім мистецтвом, прагненням до істини і щирістю людських відчуттів. Романтична інвектива буржуазному суспільству супроводиться в Е. звеличенням тієї єдності інтересів народу і всієї нації, яке, по його виставах, було в давно минулі часи. Позиція відчуження від суспільства стає, т. о., єдино можливою для поета («Базіканню відповідь — мовчання», «Моїм критикам», «Глоса»). Останніми роками життя в ліриці Е. все частіше звучать мотиви самоти відчаю, недоступності щастя, трагічною отторгнутості від світу. Один з кращих його творів — філософсько-символічна романтична поема «Лучафер» (1883). Останній твір Е. — стаття «Джерело Бландузії» (1888), в якій поет говорить про причини виникнення романтизму, аналізує стан суспільного життя і закликає залучитися до вічного джерела молодості і здоров'я — фольклору.
Творчість Е. збагатило румунську і європейську романтичну поезію, сприяло оновленню словника і ритміки румунської мови
З ним завершується романтичний напрям в румунській літературі. Вірші Е. відомі в багатьох країнах світу; деякі з них стали народними піснями.
Соч.: Opere, editie critică ingrijită de Perpessicious, v. 1—6, Buc., 1939—63; на молд, яз.(мова): Опері алесе ин патру волуме, т. 1—4, Кишинзу, 1971; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вірші, М., 1958; Лірика, М., 1968.
Літ.: Попович До. Ф., Соціальні мотиви в поезії М. Емінеську, Киш., 1963; його ж, Емінеську. Вяца ши опера, Кишинеу, 1974; Шкіряників Ю. А., Михайло Емпнеську і проблема романтизму в румунській літературі XIX ст, М., 1968; Vianu Т., Poezia lui Eminescu, Buc., 1930; Călinescu G., Opera lui Eminescu, v. 1—5, Buc., 1936, 2 ed., v. 1—2, Buc., 1969—70; його ж, Viata lui Mihai Eminescu, Buc., 1964; Dumitrescu-busulenda Zoe, М. Eminescu, Buc., 1963; Todoran Eug., Eminescu, Buc., 1972.
