Електроімпульсне буріння, засноване на руйнуванні гірської породи потужним електричним розрядом (пробоєм) високої напруги (до 200 кв ) , що відбувається в приповерхневій зоні забою свердловини, заповненої рідким діелектриком (масло, дизельне паливо). Розроблений в кінці 60-х рр. 20 ст в СРСР (А. А. Воробйов і ін.). Бур виконаний у вигляді кільця зубчастого і центрального електродів. При бурінні електроди притискаються до забою, а центральний електрод обертається, забезпечуючи створення послідовних електричних імпульсів-пробоїв з певною частотою за всією площею свердловини. Гірська порода руйнується за рахунок напруги, що виникає в ній при електричному пробої. Видалення продуктів руйнування виробляється циркуляцією рідкого діелектрика. Ефективність буріння не залежить від фортеці порід і глибини свердловини і визначається параметрами електричного пробою і умовами видалення продуктів руйнування. Швидкість буріння до 6—10 м/ч. Сфера застосування — низхідні свердловини в щільних гірських породах, що володіють високим електричним опором і що не поглинають циркулюючий в свердловині рідкий діелектрик. Е. б. знаходиться у стадії експерименту і промислової перевірки (1977).
