Електронна музика, музика, що створюється за допомогою генераторів низької (звуковий) частоти, електричні коливання яких записуються на магнітну стрічку і відтворюються на магнітофоні. Одна з важливих особливостей Е. м. полягає в тому, що в ній відсутній виконавець в традиційному розумінні, тобто як необхідний посередник між композитором і слухачем. Основні операції при вигадуванні Е. м.— пошуки і відбір звучань, запис їх на магнітну стрічку, обробка (деформація, модифікація, трансформація), композиційне оформлення. Отримувані при відтворенні звуки можуть комбінуватися із звуками електроінструментів (музика для яких не відноситься до власне Е. м.), співецьких голосів, традиційних інструментів. У Е. м. використовуються так звані синусоїдальні тони (відрізняються від звичайних музичних звуків відсутністю обертонів і є звуками певної висоти, позбавленими тембрового забарвлення), а також звуки змінної і невизначеної висоти (мікротони). Поняття Е. м. введено близько 1950 німецьким фізиком Ст Майер-Еплером. Е. м. створюється в спеціальних студіях (перша така студія організована в 1951 в Кельне за ініціативою інженера Х. Еймерта, композитора К. Штокхаузена і др.; подібна студія в Москві, заснована Е. А. Мурзіним, існує з 1967). До створення Е. м. зверталися Еймерт, Штокхаузен, радянські композитори Е. Ст Денісов, С. А. Губайдуліна, А. Р. Шнітке, Е. Н. Артемьев і ін. Е. м. застосовується для створення особливих звукових ефектів в музичному супроводі до фільмів, спектаклів, радіопередач.
