Електромагнітна розвідка, група індуктивних методів електричної розвідки . Почала розроблятися з початку 20 ст в Швеції і США, в СРСР — в 1928—30. При Е. р. джерелом первинного магнітного поля є незаземлений контур, розташований на поверхні землі, через який пропускається змінний електричний струм. Струми, що індукуються первинним магнітним полем в добре провідних ділянках земної кори (наприклад, рудних покладах), створюють вторинне магнітне поле. Сумарне магнітне поле вимірюють на поверхні землі багатовитковими рамками (магнітоїндукционнимі датчиками). По графіках виміряних вертикальних або горизонтальних складових напруженості магнітного поля визначають положення добре провідних або магнітних об'єктів в земній корі.
По залежності вживаного поля від часу розрізняють низькочастотні індуктивні методи (гармонійні коливання напруженості поля) і методи перехідних процесів, в яких первинне поле змінюється ступінчасто і досліджується перехідний процес після зникнення первинного поля.
За типом використовуваного джерела поля виділяють декілька методів Е. р.: незаземленої петлі (НП), довгого кабелю (ДК) і дипольної індуктивної профілізації (ДІП). У методі НП джерелом поля є прямокутна петля із сторонами від декількох сотень м-коду до декількох км. Магнітне поле вимірюється на профілях, розташованих в центрі петлі перпендикулярно до її довгої сторони. Метод застосовується для пошуків родовищ добре провідних руд. У методі ДК як джерело первинного поля використовується довгий (до декількох км. ) прямолінійний кабель, магнітне поле якого вивчається уздовж профілів, перпендикулярних кабелю. Застосовується для вирішення завдань геологічного картірованія і дослідження рудоконтролірующих структур. У ДІП джерелом поля є магнітний диполь — багатовиткова рамка з діаметром близько 1 м. Метод характеризується меншою глибиною дослідження і використовується при пошуках добре провідних руд і геологічному картірованії.
Літ.: Електромагнітні методи розвідки в рудній геофізиці, М., 1966.
