Еластичність вжитку і попиту, термін, яким в економічній літературі прийнято позначати здатність попиту або вжитку змінюватися в певних кордонах під впливом ряду економічних чинників. До. Маркс, відзначаючи, що на стороні попиту є певна суспільна потреба даної величини, вказував на її надзвичайну еластичність: «вона лише здається фіксованою. Якби життєві засоби були дешевші або грошова заробітна плата була б вища, то робітники купували б їх більше, і виявилася б значніша «суспільна потреба» в даних видах товарів...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 1, с. 206).
Родоначальником створення інструментарію для визначення Е. п. і с. в буржуазній економічній науці рахують англійського економіста А. Маршалла, який в кінці 19 ст розробив математичний апарат для аналізу залежності попиту від цін і доходів, а також пропозиції товарів від цін. Надалі ці ідеї були розвинені Дж. Р. Хиксом, П. Семюелсоном і ін.
Облік Е. п. і с. має важливе значення в практиці соціалістичного планерування. У міру розвитку суспільного виробництва і зростання народного добробуту під впливом різних соціально-економічних чинників в рівні і структурі особистого вжитку, роздрібному товарообігу відбуваються постійні зміни, які повинні враховуватися при планеруванні виробництва і вжитку товарів. В процесі розробки планів виникає необхідність кількісного виміру і вираження в певних показниках залежності попиту і вжитку від ряду економічних чинників. Ця залежність виражається коефіцієнтом Е. п. і с.
В радянській економічній літературі найбільшого поширення набуло числення коефіцієнтів Е. п. і с. від доходу і ціни, що показують, на скільки відсотків зміниться попит (вжиток) при зміні цих чинників на 1%. Якщо, наприклад, коефіцієнт еластичності попиту на хліб від доходу складає 0,6, то збільшення среднедушевого доходу на 10% приведе до зростання попиту населення на хліб на 6%. Коефіцієнт еластичності попиту від доходу визначається по формулі:
де Е — коефіцієнт еластичності; D в — приріст попиту на душу населення; D x — приріст доходу на душу населення; х — среднедушевой дохід в базисному році; в — среднедушевой попит в базисному році. Як правило, коефіцієнти еластичності попиту визначаються за даними торгівельної статистики, коефіцієнти еластичності вжитку — бюджетної статистики.
Іншим методом є числення коефіцієнта еластичності на основі підбору функції, що описує графічно лінію розвитку попиту на досліджуваний товар. В цьому випадку численню коефіцієнта еластичності передує підбір і аналіз рівнянь простої або множинної регресії. По рівняннях, що найчастіше застосовуються, простий регресії виведені спеціальні формули для розрахунку коефіцієнтів еластичності. Так, формулою для розрахунку коефіцієнта Е. п. і с. в рівнянні прямої в = а + bx буде і т. д. Проте при простий регресії відбивається вплив лише одного чинника. Насправді, на попит (вжиток) одночасну дію надають декілька чинників. У цих випадках використовуються методи розрахунку приватних коефіцієнтів еластичності (інколи їх називають чистими коефіцієнтами) по рівняннях множинної регресії. Якщо, наприклад, розвиток попиту на який-небудь товар знаходиться в лінійній залежності від доходу, ціни і розміру сім'ї, то виробляється почерговий розрахунок приватного коефіцієнта Е. п. і с. від кожного окремого чинника при елімінірованії два інших.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 3, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 1; Корженевський І, І., Основні закономірності розвитку попиту в СРСР, 2 видавництва, М., 1971; Маслов П. П., Вимір споживчого попиту, М., 1971; Крутіков Ф. А., Вивчення ринку товарів народного вжитку, М., 1972; Столмов Л. Ф., Вивчення і прогнозування купівельного попиту, М., 1972.
