Ді Вітторіо (Di Vittorio) Джузеппе (11.8.1892, Черіньола, — 3.11.1957, Лекко), діяч італійського і міжнародного профспілкового руху. Трудове життя почав батраком. У 1908—23 член Соціалістичної партії. У 1919—26 керував страйковою і антифашистською боротьбою в Апулії. У 1921 був арештований, але в тому ж році що знаходився в ув'язненні Ді В. був вибраний депутатом парламенту від Соціалістичної партії і у зв'язку з цим звільнений з в'язниці. У 1924 вступив в компартію. У 1926, після встановлення в Італії фашистської диктатури, емігрував до Франції. У Парижі під ім'ям Маріо Николетті був одним з керівників антифашистської боротьби італійських емігрантів. З 1931 керував діяльністю підпільного центру Загальної конфедерації праці (ВКТ) в Італії. З 1930 член ЦК і Керівництва Італійської комуністичної партії. У 1936—37 як політичний комісар 11-ої Інтернаціональної бригади брав участь в антифашистській війні в Іспанії. У 1938 у Франції редагував антифашистську газету італійських емігрантів «Воче дельі італьяні» («La Voce degli italiani»). У лютому 1940 був арештований, в липні 1941 переданий італійським фашистським властям, які заслали його на острів Вентотене. Звільнений в серпні 1943 після падіння фашистської диктатури. У 1943—45 активно брав участь в русі Опори (у серпні 1943 — травні 1944 член Центрального комітету національного звільнення), один з творців Загальній італійській конфедерації праці (ВІКТ). У 1944—47 один з генеральних секретарів, з 1947 генеральний секретар ВІКТ. З 1945 член Виконкому ВФП(Усесвітня федерація профспілок), в 1945—49 віце-голова ВФП(Усесвітня федерація профспілок), в 1949—57 голова ВФП(Усесвітня федерація профспілок).
Соч.: Antologia delle opere, Roma, 1970.
Літ.: Giuseppe Di Vittorio, «Lavoro», 1957, 17 novembre, supplemento al №46; Chilanti F., La vita di Giuseppe Di Vittorio, Roma [1953].
