Дістервег (Diesterweg) Фрідріх Адольф Вільгельм (29.10.1790, Зіген, Вестфалія, — 7.7.1866, Берлін), німецький педагог-демократ. У 1812—20 викладав фізику і математику в середніх школах у Вормсе, Франкфурті-на-Майне і Ельберфельде, потім — директор вчительської семінарії в Мерсе (1820—32) і Берліні (1832—47). Д. прагнув до об'єднання німецького учительства: у 1831—41 створив в Берліні 4 вчительських суспільства, в 1848 вибраний головою «Загального німецького вчительського союзу». Д. видавав педагогічний журнал «Rheinische Blätter für Erziehung und Unterricht» (1827—66) і щорічник «Pädagogisches Jahrbuch» (1851—66). Виступав в нім проти станових і національних обмежень в області освіти, проти конфесійного вчення і опіки церкви над школою, проти виховання юнацтва у дусі релігійної нетерпимості. Після придушення Революції 1848 був звільнений прусським урядом у відставку за «небезпечна вільнодумність», але продовжував літературну і суспільно-політичну діяльність. У пресі і з трибуни палати депутатів, куди він був вибраний від берлінського учительства, Д. боровся з виданими прусським урядом в 1854 реакційними шкільними законами.
Д. — автор підручників і керівництва по математиці, німецькій мові, природознавству, географії, астрономії. Найбільш відома робота Д. — «Керівництво до освіти німецьких вчителів» (2 тт., 1835).
Послідовник Песталоцци, Д. творчо розвинув його педагогічне учення і популяризував його серед німецького учительства. Основними принципами виховання Д. вважав пріродосообразность, культуросообразность, самодіяльність. Під пріродосообразностью він розумів збудження природжених завдатків дитяти відповідно до закладеного в них прагнення до розвитку. Д. не розумів соціальної суті виховання, його залежності від політики панівного класу. Але висунутий ним принцип культуросообразності означав, що виховання повинне зважати не лише на природу дитяти, але і з рівнем культури даного часу і країни, тобто з соціально-історичними умовами, що змінюються. Самодіяльність Д. вважав вирішальним чинником, що визначає особу людини, всю його поведінку. У розвитку дитячої самодіяльності він бачив неодмінну умову всякої освіти.
Д. розробив дидактику розвиваючого вчення, сформулювавши її основні вимоги у вигляді 33 законів і правил. Висунув ряд вимог, що стосуються наочного вчення, встановлення зв'язку між родинними учбовими предметами, систематичності викладання, міцності засвоєння знань, виховуючого характеру вчення.
Педагогічні ідеї Д., його підручники зробили позитивний вплив на розвиток народної освіти в Германії і набули поширення далеко за її межами. Передові російські педагоги 60-х рр. 19 ст П. Р. Редкин, Н. Ф. Бунаков, Н. А. Корф, І. І. Паульсон високо оцінювали учення Д.
В ГДР(Німецька Демократична Республіка) заснована медаль імені Д., якою нагороджується заслужених на вчителів.
Соч.: Sämtliche Werke, Bd 1—10 (видання продовжується), Ст, 1956—69; Schriften und Reden, Bd 1—2, B. — Lpz., 1950; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Керівництво для німецьких вчителів, М., 1913; Вибрані педагогічні вигадування, М., 1956.
Літ.: Пискунів А. І., Дидактичні погляди Адольфа Дістервега, «Радянська педагогіка», 1956 №1; Соколова М. А., Боротьба А. Дістервега за єдину школу і за звільнення школи від нагляду церкви, там же, 1960 №10; Siebert Н., Adolf Diesterweg. Seine Bedeutung für die Entwicklung der Erziehung und Bildung in Deutschland, B., 1953.
