Діонісій (близько 1440 — після 1502, по інших дослідженнях, після 1503), російський живописець. Працював головним чином в Москві і среднерусських монастирях. Велика частина робіт Д., виконаних їм спільно з ін. живописцями, не збереглася і відома за письмовими джерелами (фрески Різдвяного собору Пафнутьева монастиря Боровського, між 1467 і 1476; ікони для іконостасу Успенського собору Московського Кремля, 1481; ікони і фрески соборної церкви першого Пречистого богоматері в монастирі Іосифо-волоколамськом, після 1485; і ін.). Творчість Д. і його школи розвивалося в період утворення російської централізованої держави на чолі з Москвою, коли поступово посилювалося значення церковних догм, коли держава, що прагнула використовувати мистецтво для зміцнення авторитету великокняжої влади, проводила політику його послідовної регламентації. У іконах і фресках Д. в порівнянні з мистецтвом епохи Андрія Рубльова виявляються одноманітність прийомів, межі святковості і декоративності, перед якими декілька відступає психологічна виразність образів. Іконам Д., з їх тонким малюнком і вишуканим колоритом, з сильно витягнутими граціозними фігурами, властиві нарядність і урочистість [«Богоматір Одігитрія», 1482, «Врятував в силах», «Розп'яття», обидві 1500, — все три в Третьяковськой галереї; ікони для Ферапонтова монастиря, 1500—02 (по інших дослідженнях — 1502—03) спільно з синами Володимиром і Феодосієм, головним чином в Російському музеї в Ленінграді і в Третьяковськой галереї]. Д. приписують також ікони «Митрополит Петро в житії» (Успенський собор Московського Кремля), «Митрополит Алексій в житії» (Третьяковськая галерея) і ряд ін. робіт. Створені Д. з синами розпису собору Ферапонтова монастиря поблизу р. Киріллова (1500—02, по ін. дослідженням — 1502—03) належать до найбільш досконалих зразків середньовічного російського монументального мистецтва, де в стрункій і цілісній системі розписів органічно вирішені ідейно-образні і декоративні завдання. Ці розписи відрізняються злитою з архітектурою і красою підлеглих плоскості стіни композицій, з витонченими, як би позбавленими тягаря фігурами і холодною колористичною гаммою, в якій переважають світлі відтінки. Творчість Д. сприяло поширенню на Русі урочистого і святкового мистецтва Москви, що пізніше стало спільноруським.
Літ.: Історія російського мистецтва, т. 3, М., 1955, с. 482—531; Данілова І. Е., Фрески Ферапонтова монастиря, М., 1970; Голейзовський Н. До., Нотатки про Діонісія, «Візантійський літопис», т. 31, М., 1971, с. 175—187; Danilowa I. J., Dionissi, Dresden, 1970.
