Дінамони, вторинні вибухові речовини, що складаються з суміші аміачної селітри (окислювач) з порошкоподібними або рідкими горючими речовинами (деревна мука, торф, сажа, порошкоподібний алюміній або феросиліцій, парафін, мазут і т.п.). Вибухові характеристики Д., наприклад швидкість і критичний діаметр детонації, міняються в широких межах залежно від міри подрібнення і інтенсивності змішення компонентів.
Д. були винайдені ще в 19 ст, але їх практичне вживання почалося лише в 30-х рр. 20 ст Під час 2-ої світової війни 1939—45 зважаючи на недолік вибухових речовин вибухові роботи в гірській і ін. галузях промисловості проводилися майже виключно за допомогою Д. Пріменялісь Д. і для спорядження боєприпасів. Особливо широке поширення Д. знайшли в 50-х рр. 20 ст у зв'язку з використанням для їх здобуття гранульованою або чешуїрованной аміачною селітри (вживаною зазвичай як добриво). Д., отримані навіть при нетривалому змішенні (часом безпосередньо на місці проведення вибухових робіт) такої селітри з рідкими нафтопродуктами (соляровимі маслами, лігроїном і ін.), набувають достатньої вибуховості і стійко детонують в зарядах діаметром 10—20 см . При цьому для ініціації детонації застосовують заряд з потужної вибухової речовини (пентоліту, динаміту і т.п.). Особливо добрі результати отримують при використанні мікропористої аміачної селітри, що легко поглинає рідке паливо. В цьому випадку детонація може бути збуджена звичайним капсулем-детонатором. Максимальна теплота вибуху (~ 4200 кдж/кг , або 1000 ккал/кг ) досягається при вмісті всього 6% пального. За кордоном такі Д. називаються сумішами AN-FO (Ammonium Nitrate-fuel Oil), у СРСР — ігданітамі. Вони у декілька разів дешевше за звичайні промислові вибухові речовини, прості у виготовленні і безпечні в обігу. У США і Канаді щорік застосовують сотні тисяч тонн сумішей AN-FO. У СРСР використовують переважно Д. заводського виготовлення (що містять, окрім нафтових масел, деревну муку або алюмінієву пудру) на гранульованій (так звані грануліти) або кристалічній аміачній селітрі.
Основний недолік Д. — мала фізична стійкість, пов'язана з гігроскопічністю аміачної селітри і хорошою розчинністю її у воді.
