Діккенс (Dickens) Чарлз (7.2.1812, Лендпорт, поблизу Портсмута, — 9.6.1870, Гейдсхилл), англійський письменник. Син портового чиновника. У зв'язку з розоренням батька і висновком його в боргову в'язницю Д. ще хлопчиком допомагав сім'ї. Пізніше був парламентським стенографом і газетним репортером. У першому творі Д. — «Нариси Боза» (1836) позначилися схильність Д. до реалістичної сатири, його життєлюбний гумор і сентиментальний пафос, в основі якого — соціальне співчуття. Роман «Посмертні записки Піквікського клубу» (1837) — комічна епопея, в центрі якої благодушний дивак містер Піквік, наївний і зворушливий добродійник людства.
Надалі Д. стає на дорогу критичного реалізму. Роман «Пригоди Олівера Твіста» (1838) написаний під враженням закону про бідних, що прирік безробітні і бідняків на голодне вимирання в так званих робочих будинках. Своє обурення нестерпними умовами існування народних мас Д. втілив в історії хлопчика, народженого в будинку піклування і приреченого на поневіряння по похмурих трущобах Лондона. В кінці романа все ж бере верх традиційна моральна схема і чеснота (в особі «добрих» капіталістів) торжествує. У романі «Життя і пригоди Ніколаса Никльбі» (1839) особлива увага приділена зображенню страхітливих методів шкільного виховання дітей і викриттю могутності «злих грошей». Проте в кінці романа знов торжествує фіктивна компромісна соціальна сила — «добрі гроші». У «Мартіні Чезлвіте» (1844), написаному після перших відвідин Діккенсом Америки, в основі сюжету — критичне зображення не лише американської дійсності, але і англійського буржуазного суспільства в особі Пексніфа і Чезлвітов. Особливе обурення Д. викликає рабство негрів в південних штатах.
З роками Д. приходить до переконання, що лише в середовищі пригноблюваних мас зосереджені позитивні тенденції сучасного суспільства, що виявляються в моральній перевазі бідняків над багачами.
Сентиментальний умонастрій особливо позначився в «Лавці старовин» (1841) і в «Різдвяних повістях» (1843—46), де використаний і казковий початок.
Перехідними від ранніх вигадувань до зрілої реалістичної творчості з'явилися кохані юнацтвом романи Д. «Домбі і син» (1848), де в центрі — образ жорстокого власника, і «Девід Копперфілд» (1850) — роман виховання, в якому просліджується життя героя, що нагадує життя самого Д.
Невдачі руху чартиста у Великобританії, половинчасті результати Революції 1848 на континенті сприяли виявленню експлуататорської суті капіталістичних буд. До цього часу Д. проникається глибшим поглядом на буржуазне суспільство як єдину систему зла. Він відмовляється від колишньої схеми романа-авантюри і переходить до соціально-проблемного романа. Дія будується вже не за типом романа-біографії, а складається із складного переплетення декількох сюжетних ліній. Приклад такої побудови — роман «Холодний будинок» (1853), дія якого обертається довкола багатолітнього судового процесу. Задуманий як сатира на буржуазне судочинство, роман переростає в символ безглуздя людського існування перед лицем бездушних «паперових» законів, руйнівних нормальні людські відносини, втілені в образах Джарндайса, Естер, Ади і ін.
В романі «Важкі часи» (1854) місце дії — жахливе, не існуюче на карті вугільне місто «Коктаун». Д. створив неперевершені по сатиричній насиченості гротескові образи буржуазних ділків, для яких «факти і цифри» — єдина реальність. Симпатії автора неподільно на стороні пригноблюваних, хоча він не виявив розуміння необхідності революційної боротьби робітників. У «Крихті Дорріт» (1857) змальована похмура боргова в'язниця Маршалси, одним з мешканців якої колись був батько письменника. Ін.(Древн) сфера дійсності — життя державних установ буржуазної Англії, які Д. сатирично обезсмертив під назвою «Міністерства околічностей». Д. дав тут символічно узагальнене зображення зловісних закономірностей капіталістичної системи, що перетворюють окрему людину у іграшку непізнаних їм ворожих сил.
Декілька осібно в циклі зрілих вигадувань Д. коштує історичний роман про Велику французьку революцію — «Повість про два міста» (1859). Змальовує убогість і безправ'я мас, Д. гаряче обурюється такими, що їх пригноблюють, вважає революцію неминучою, але в той же час засуджує активні дії народу з точки зору християнського ідеалу. Останні романи Д. — «Великі чекання» (1861), «Наш загальний друг» (1865) «Таємниця Едвіна Друда» (нескінчений, 1870) поєднують елементи детективного і кримінального жанрів з глибокою соціальною проблематикою.
Світова слава Д. затвердилася безпосередньо услід за виходом його перших книг. У Росії вигадування Д. мали великий резонанс з початку 40-х рр. 19 ст У думках Ст Р. Белінського, Н. Р. Чернишевського, А. Н. Островського, І. А. Гончарова, Ст Р. Короленко, Л. Н. Толстого, Ф. М. Достоєвського, М. Горького про романи Д. ведучій є думка про їх чудовий гумор, демократизм і гуманізм.
Радянське літературознавство, продовжуючи ці тенденції, аналізує реалістичну манеру Д., його викривальну сатиру і співчуття народові.
Соч.: The complete works, v. 1—30, L., [1900]; Works, v. 1—23, Bloomsbury, 1937—38; The letters, v. 1—3, Bloomsbury, 1938; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—10, СП(Збори постанов)Б, 1892—97; Собр. соч.(вигадування), т. 1—35, СП(Збори постанов) Би, 1896—99; Собр. соч.(вигадування), т. 1—33, СП(Збори постанов) Би [1905—09]; Полн. собр. соч.(вигадування), кн. 1—49, СП(Збори постанов) Би, 1909—10; Собр. соч.(вигадування), т. 1—30, М., 1957—63.
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Про мистецтво, т. 1, М., 1967, с. 447, 487; Алексєєв М. П., Белінський і Діккенс, в сб.(збірка): Вінок Белінському [М.] 1924; Луначарський А. і Шор P., Діккенс, М. — Л., 1931; Івашева Ст Ст, Творчість Діккенса, М., 1954; Нерсесова М. А., Творчість Ч. Діккенса, М., 1957; Катарський І. М., Діккенс в Росії, М., 1966; Сильман Т., Діккенс. Нариси творчості, Л., 1970; Чарльз Діккенс. Покажчик найважливішої літератури російською мовою (1838—1945), вступить. ст. М. П. Алексєєва, Л., 1946; Чарльз Діккенс. Бібліографія російських переведень і критичної літератури російською мовою. 1838—1960, сост. Ю. Ст Фрідлендер і І. М. Катарський, М., 1962; Честертон Дж. До., Діккенс, Л., 1929; Forster J., The life of Ch. Dickens, v. 1-3, L., 1872-74; Hayward A. L., The Dickens encyclopedia, L. — N. Y., 1924; Jackson Th. A., Ch. Dickens: the progress of а radical, L., 1937; Johnson E., Ch. Dickens. His tragedy and triumph, v. 1-2, N. Y., 1952; Engel М., The maturity of Dickens, Camb. (Mass.), 1959; Dickens. Modern judgеments, ed. by A. E. Dyson [L., 1968]; Manning S. B., Dickens as satirist, New Haven — L., 1971; Wilson A., The world of Charles Dickens, L., [1970].
