Ду Фе (712, повіт Гун, провінції Хунань, — 770), китайський поет. Народився в сім'ї чиновника. Багато мандрував по Китаю і добре знав життя народу. Був близький до Лі Бо. У віршах «Пісня про бойові колісниці», «В похід за Велику стіну» (750-і рр.) Д. Ф. протестує проти руйнівних воєн, що ведуться урядом. Його «Пісня про красуню» висміює розпусне життя придворних. У поемі «Що було у мене на душі, коли я із столиці прямував в Финсянь» (755) виразив мрію про рівність людей. У «Пісні про молоду людину» засудив користолюбство чиновників. Під час феодального заколоту Ань Лу-шаня біг із столиці, рятуючись від загарбників. У віршах цього періоду Д. Ф. пише про поразку танськой армії, про страждання народу. Широку популярність здобули цикли викривальних віршів Д. Ф. «Три правителі» і «Три розставання». Останні роки життя поет провів в поневіряннях, помер наодинці і убогості. Д. Ф. майстер пейзажної лірики, оспівував радість єднання людини і природи («Весняні води», «Рано встаю» і ін.). Вірші Д. Ф. надали величезне вліяніє на розвиток поезії всього Далекого Сходу. У Китаї його називали «корифеєм поезії».
Соч.: Ду Шао-Лін цзі сян чжу, т. 1—4, Пекін, 1955; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вірші, М-код.—Л., 1962.
Літ.: Серебряков Е. А., Ду Фе. Крітіко-біографічній нарис, М. 1958; Фин Чжі, Ду Фе чжуань, Пекін, 1953.
