Древнетюркський мова, мова древніх тюркських народів Азії. Представлений різними пам'ятниками 5—11 вв.(століття): написами на надгробках — Тоньюкука, Більге-Кагана, Кюльтегина, Гудулу-Кагана (виконаними так званими тюркськими рунами) і рукописами маніхейського і буддійського вмісту — молитва маніхейцев» і ін., що «Покаялася (на уйгурськом алфавіті). У мовному відношенні пам'ятники древнетюркськой писемності виявляють багато загальних специфічних біс. Деякі з них: 1) відповідність в середині і кінці слова «д/т» звукам «з/с» і «й» пізніших мов, 2) поєднання приголосних «лт», «рт», «нт» на стику основи і афікса (у сучасних мовах зазвичай «лд», «рд», «нд»), 3) діалектні коливання «с» і «ш» і 4) форма знахідного відмінка «-г», «-іг/-иг» і ін.
Літ.: Малов С. Е., Пам'ятники древнетюркськой писемності, М-код.—Л., 1951; Насилов Ст М., Мова орхоно-енісейських пам'ятників, М. 1960; його ж, Древнеуйгурський мова, М., 1963; Древнетюркський словник, М-код.—Л., 1969; Gabain A. von, Alttürkische Grammatik, Lpz., 1950.
