Древнепрусський мова, мова балтійського племені пруссов, що спрадавна населяли південне побережжя Балтійського моря. Відноситься до західно-балтійської підгрупи балтійської групи індоєвропейської мовної сім'ї (поряд з вимерлим в 17 ст ятвяжським мовою, яку багато лінгвістів вважають діалектом Д. я.). В результаті завоювання прусської території Тевтонським орденом в 13 ст і германізації корінного населення Д, що послідувала. я. зник до початку 18 ст Окрім прусських особистих імен, а також географічних назв, збереглися письмові пам'ятники Д. я.: Ельбінгський (німецько-прусський) словник, складений в 14 ст (містить 802 слова, переважно іменники), список прусських слів (100 слів), що міститься в хроніці Симона Грунау (почало 16 ст), і переклади (з німецької мови) текстів духовного вмісту: двох катехізисів (1545) і лютерова «Енхирідіона» (1561).
Літ.: Горнунг Би. Ст, З передісторії утворення спільнослов'янської мовної єдності, М., 1963; Питання слов'янського мовознавства, ст 3, М., 1958.
