Донатісти, прибічники релігійного руху в римській Північній Африці 4—5 вв.(століття) Рух Д. виникло в 311, коли частина африканських церков відмовилася визнати тільки що вибраного єпископа Карфагена Цециліана. Цим належало початок розколу африканської християнської церкви на «цециліаністов», або «католиків», і противників Цециліана, пізніше названих Д. (на ім'я їх керівника єпископа Доната). Ортодоксальну католицьку церкву яка при заступництві римського імператора Константіна I і його наступників перетворилася на активного захисника існуючих соціальної і політичної буд, в Північній Африці підтримували переважно представники панівного класу. ДО Д. примикали шари головним чином трудящих і експлуатованих: колони, раби, міська біднота. Д. проповідували непримиренність до християн, що відступили від своєї віра на початку 4 ст в період гонінь на них римських властей, прославляли «мучеників за віру». З середини 4 ст рух Д. ясно виявляє межі опозиції римської влади. Донатістськая церква підтримала антиримські повстання, очолені вождями мавретанських племен, братами Фірмом (371—373) і Гильдоном (397—398). Проте виступи рядових Д. проти крупного землеволодіння і експлуатації (повстання агоністиків ) вселяли страх єпископам Д., які навіть закликали проти повсталих римські війська. До кінця 4 ст до Д. прилучилися антірімськи налагоджені представники панівного класу. Після спільного собору Карфагена 411 ортодоксальної і донатістськой церков римські власті офіційно оголосили про заборону донатізма і організували переслідування Д.; проте вони існували в Африці ще в 6 ст
Літ.: Ділігенський Р. Р., Північна Африка в IV—V вв.(століття), М., 1961 (є підрядкова бібл.).
