Дифтерія (від греч.(грецький) diphthérion — шкірка, плівка), гостре інфекційне захворювання, що характеризується запаленням з утворенням щільних плівчастих нальотів на місці впровадження збудника хвороби і важким загальним отруєнням (інтоксикацією) організму. Збудник Д. — Corynobacterium diphteriae — відкритий німецьким бактеріологом Е. Клебсом в 1883 і виділений в чистій культурі німецьким бактеріологом Ф. Лефлером; має форму палички і утворює дифтерійний екзотоксин. Джерело інфекції при Д. — хворий або бактеріоносій (здоровий або Д, що перехворів.). Дифтерійні палички виділяються в довкілля з краплями слизу при розмові, чханні, кашлі. Зараження відбувається при попаданні мікроба в організм через слизисті оболонки зіву, носа і верхніх дихальних доріг, рідше — кон'юнктиви очей, пошкоджену шкіру і т.д. (повітряно-краплинна дорога); можливе попадання збудника через рот з їжею і через різні предмети — білизну, одяг, книги, іграшки і т.п. Дифтерійна паличка, попавши на слизисті оболонки (або шкіру), виділяє токсин, який викликає некроз (омертвіння) епітелію і поразку кровоносних судин з випаданням сітки фібрину (білок крові) і утворенням плівки; під час вступу токсину в кров розвивається загальна інтоксикація; при цьому переважно приголомшуються нервова і серцево-судинна системи, надниркові, нирки. Інкубаційний період — 2—10 днів.
По локалізації процесу розрізняють Д. зіву (найбільш часта форма), дихальних доріг, носа, очей, вуха, зовнішніх статевих органів (у дівчаток), шкіри, пупка в новонароджених, Д. ран і ін.
Д. зіву. При локалізованій формі плівчасті нальоти покривають мигдалини, не переходячи за їх межі, лімфатичні вузли збільшені помірно, температура тіла підвищується до 38,5—39°С. Нездужання, пониження апетиту, головний біль виражені трохи. При поширеній формі нальоти переходять з мигдалин на слизисту оболонку піднебінних дужок, язичка, глотки; загальне нездужання виражене досить яскравий. Токсична форма характеризується обширною поразкою зіву; мигдалини набряклі, поверхня їх покрита товстими нальотами брудно-білого кольору. Процес може поширитися на носоглотку і порожнину носа. Зазвичай розвивається набряк підшкірної клітковини довкола збільшених верхнешейних лімфатичних вузлів; явища інтоксикації прогресивно наростають: порушується сердечний ритм, ковтання утруднене, під час переходу процесу на органи дихання порушується дихання, при явищах міокардиту в гострому періоді наголошуються носові кровотечі; болі в животі, пронос, може настати колапс .
Д. дихальних доріг. При локалізації процесу на слизистій оболонці гортані або трахеї унаслідок утворення плівок, набряку інфільтрації слизистої оболонки і спазм горлової мускулатури прогресивно наростають розлади дихання — дифтерійний круп. Круп виявляється «гавкаючим» кашлем, сиплим голосом, аж до повної афонії (відсутність голосу), різкою скрутою вдиху. Під час переходу процесу на бронхи виникає важка форма Д. — поширений круп.
Д. носа зустрічається у дітей молодшого віку, інтоксикація зазвичай не спостерігається; виявляється однобічною нежиттю з кров'яними виділеннями, схильна до затяжної течії.
Д. очей, вуха, зовнішніх статевих органів, травного тракту, шкіри і ран, у тому числі пупкової рани в новонароджених, в сучасній медичній практиці майже не зустрічається.
Ускладнення наголошуються в основному лише при токсичній формі Д., особливо при початку сироваткового лікування, що запізнився. Колапс розвивається на 2—3—4-й день хвороби і важкий міокардит на 5—6-й день хвороби; інколи виникають периферичні паралічі, паралічі черепномозкових нервів, токсичний нефроз; при дифтерійному крупі — пневмонія.
Лікування. Можливе раннє введення антитоксичної протидифтерійної сироватки; вітамінотерапія; антибактеріальна терапія. При дифтерійному крупі при наростанні явищ порушення дихання і кисневому голодуванні — термінова операція (інтубація або трахеотомія).
Профілактика. Основну роль в боротьбі з Д. грає активна імунізація. У СРСР протидифтерійні щеплення обов'язкові для всього дитячого населення (у період з 5—6 мес до 12-річного віку проводяться 1 вакцинація і 3 ревакцинації). Імунізація проводиться адсорбованим дифтерійним анатоксином. З 1958 в СРСР щеплення здійснюються асоційованим препаратом (АКДС), в який, окрім дифтерійного анатоксина, входять вакцина кашлюку і правцевий анатоксин. У зв'язки з активною імунізацією захворюваність Д. у СРСР різко знизилася (з 1959 по 1966 — в 30,7 разу).
Якомога раніше виявляється і ізолюється (госпіталізується) хворий. Після госпіталізації хворого проводиться дезинфекція приміщення. Всі особи, що знаходилися у контакті з хворим, підлягають багатократному бактеріологічному обстеженню і медичному спостереженню протягом 7 днів. Дітям, що контактували з хворим, на цей термін заборонено відвідувати дитячі установи (ясла, дитсадки, школи і ін.); у них перевіряють стан специфічного імунітету — реакція Шику (по імені австрійської лікарки Б. Шику).
Літ.: Молчанов Ст І., Дифтерія, 2 видавництва, М., 1960; Тітова А. І. і Флексер С. Я., Дифтерія, М., 1967.
