Дизентерія (греч. dysentería, від dys... — приставка, що означає скруту, порушення, і énteron — кишка), гостре або хронічно рецидивуюче інфекційне захворювання людини, що супроводиться переважною поразкою товстого кишечника.
Д. бактерійна викликається різними представниками групи дизентерійних бактерій; найбільше значення мають види Флекснера і Зонне — палички, що мешкають у хворого Д. у складках (інколи упроваджуються в клітки) слизистої оболонки нижнього відділу товстої, сигмовидної і прямої кишок. Збудник Д. виділяється в зовнішнє середовище з випорожнюваннями хворого. У зовнішньому середовищі дизентерійні бактерії можуть тривалий час зберігати свою життєздатність, особливо у воді, молоці, різних харчових продуктах (куди вони потрапляють з рук хворого або що залицяються). Активну роль в поширенні Д. грають мухи. Поширенню Д. сприяють недостатня санітарна культура населення і порушення правил гігієни. Частіше хворіють діти перших 2 років життя; нерідкі спалахи Д. у дитячих установах.
Збудник Д. проникає в організм людини через рот з сирою водою, їжею, з брудних рук. Під дією кислого вмісту шлунку частина дизентерійних бактерій гине, останні ж переходять в кишечник, викликаючи різні запальні і некротичні процеси (частіше катаральні зміни слизистої оболонки, інколи поверхневі ерозії або глибші виразки, плівчасті відкладення фібрину). При відмиранні дизентерійних бактерій, а також в результаті їх життєдіяльності утворюються отруйні продукти — токсини, які всмоктуються через слизисту оболонку товстої кишки, проникають в потік крові, обумовлюючи загальне отруєння (інтоксикацію) організму. Унаслідок поразки товстих кишок з'являється пронос; до стільця домішуються кров і слиз. Сигмовидна кишка знаходиться в стані спазму (судорожного скорочення), чим пояснюється хворобливість позивів на випорожнювання.
Інкубаційний період в середньому близько 2—3 сут (від 1 до 5 сут ). Хвороба починається з невеликого час від часу мороження, виникнення хворобливості внизу живота, почастішання стільця; випорожнювання стають рідкими. У добу в деяких наголошується повторна блювота (головним чином при захворюваннях викликаних бактеріями Зонне). З кінця 1-ої доби у випорожнюваннях з'являється домішка слизу, а незрідка прожилки або невеликі свертки крові. До 2-м-коду добі частота стільця досягає 10—15 разів і частіше. Незрідка спостерігаються помилкові позиви на випорожнювання (тенезми), тобто позив не супроводиться виділенням калових мас; інколи з прямої кишки виділяється невелика грудочка слизу з прожилками крові. Діагноз ставиться на підставі огляду слизистої оболонки нижнього відділу товстої кишки (ректоскопія) і бактеріологічного дослідження випорожнювань. На 2—3-і доба всі симптоми Д. досягають найбільшого розвитку; температура 38—39,5°С, апетит і сон порушуються. При своєчасно початому правильному лікуванні з 4-ої доби хвороби стілець урежаєтся, поступово (у подальших 3—5 діб) з нього зникають слиз і кров. Проте в 1—2% хворих можливий перехід в хронічну форму Д., при якій загострення хвороби, що продовжуються 2—3 тижні, повторюються через 3—4 мес .
Д. амебна. Основна форма амебіаза, виникає в результаті проникнення і розмноження в тканинах товстої кишки дизентерійної амеби . Захворюваність носить, як правило, спорадичний характер (тобто окремі випадки). У більшості тих, що заразилися дизентерійна амеба розмножується лише у вмісті верхніх відділів товстої кишки, не викликавши ні уражень стінки кишки, ні порушень діяльності кишечника. Такі особи є здоровими носіями і джерелом поширення хвороби. Зараження може статися від хворого в хронічній стадії хвороби, що виділяє з калом цисти дизентерійної амеби (зберігаються в зовнішньому середовищі протягом декількох тижнів) після дефекації. Дороги передачі збудника такі ж, як при бактерійній Д. і ін. кишкових інфекціях і інвазіях.
Проникнувши в стінку товстої кишки, дизентерійна амеба розмножується там, утворюючи первинний абсцес, що розкривається в просвіт кишки. Виникають виразки з підритими краями. Глибокі виразки можуть привести до прориву кишки, що обумовлює розвиток перитоніту, рубцевому звуженню кишечника, кишковим кровотечам; можуть виникати амебома (специфічна гранулема товстої кишки), метастатичні амебні ураження печінки (абсцеси) і ін. внутрішніх органів і тканин.
Інкубаційний період від 1 тижня до 3 мес і більш. При гострій формі прояву хвороби, як і при бактерійній Д., діагноз має бути підтверджений виявленням збудника. У неускладнених випадках підвищення температури і явища загальній інтоксикації відсутні. При неправильному лікуванні або без нього хворобу приймає хронічна течія (зміна періодів загострення і ремісій). При загостренні хронічної Д. її прояви аналогічні гострій формі. Ремісії можуть продовжуватися до року і більш. Часто зустрічаються стерті форми (без яскраво виражених проявів).
Лікування Д. повинно вироблятися в інфекційних лікарнях. Застосовують по спеціально розроблених правилах антибіотики (левоміцетин, тетрациклін), препарати хіміотерапій — нітрофурани, сульфаніламідниє препарати, ентеросептол. При амебній Д. — еметін, ятрен, метронітазол. Вакцинація. Дієта в гострому періоді захворювання і протягом 3—4 тижнів після зникнення основних ознак хвороби.
Профілактика: поліпшення очищення території, водопостачання і каналізації населених місць; підвищення санітарної культури населення; дотримання правил особистої гігієни, правильна кулінарна обробка і зберігання харчових продуктів. Бацилоносії не допускаються до роботи в продуктових магазинах, харчових підприємствах, в системі водопостачання і до обслуговування дітей. У дитячих колективах застосовують бактеріофаг. Здорові носії дизентерійної амеби санують ятреном (без зняття з роботи).
До. Ст Бунін, Ст Би. Сченсновіч.
У тварин Д. — збірна назва хвороб свиней і овець, основною ознакою яких є проноси, що виснажують. Д. свиней, описана вперше американським ученим Л. Дойлом в 1921, викликається дизентерійним мікробом Vibrio suis. Хворіє переважно молодняк від 1 до 6 мес . Джерело інфекції — хворі свині і бактеріоносії. Хвороба широко поширена і завдає великого економічного збитку. Прихований період хвороби 10—15 днів. Основні клінічні ознаки — пронос, схуднення. Основа профілактики — дотримання ветеринарно-санітарних вимог за змістом свиней, повноцінне годування і обов'язкове знешкодження (дезинфекція) місць вмісту тварин. Лікування — антибіотики. Д. ягнят анаеробна, викликається спорообразующей паличкою Clostridium perfringens типа В і вперше встановлена в СРСР М. Д. Поликовським в 1936. Хвороба частіше приголомшує ягнят, особливо тонкорунних, у віці 1—5 днів в період масових окотов. Т. до. збудник тривалий час зберігається в грунті, хвороба може повторюватися в одних і тих же місцях. Джерело інфекції — хворі тварини, що виділяють збудника хвороби з фекаліями. Виникненню Д. ягнят сприяють погані умови вмісту і годування тварин. Прихований період хвороби декілька годин. Д. ягнят частіше виникає в перших 2—3 дні життя. Хворі ягнята гинуть дуже швидко при явищах проносу. Економічний збиток від Д. ягнят вельми значний. Основні заходи профілактики — дотримання зоогигиенічеських правил вмісту. Лікування — специфічна сироватка, антибіотики.
Літ.: Сеппі І. Ст, Дизентерія, М., 1963; Сченсновіч Ст Би., Теслярів Н. Н., Амебна дизентерія, в кн.: Багатотомне керівництво по мікробіології, клініці і епідеміології інфекційних хвороб, т. 9, М., 1968; Дизентерія свиней. — Дизентерія ягнят, в кн.: Ветеринарна енциклопедія, т. 2, М., 1969, с. 806, 810.
