дерново-карбонатні грунти, рендзини, грунти, сформовані на карбонатних породах (вапняки, мів, доломіт і ін.) під хвойними, хвойними для листя і широколистяними лісами. Мають водний режим промивного типа. Профіль типової Д.-к. п. складається з гумусового горизонту потужністю від 10—15 до 30—40 см і що підстилає його карбонатної породи, забарвлений в темно-сірий колір, скипає від кислоти з поверхні. Характерні властивості Д.-к. п. — слаболужна або близька до нейтральної реакція гумусового горизонту і слаболужна реакція горизонтів В і З, високий вміст гумусу (6—15%), повна насиченість поглинаючого комплексу підставами (Са і Mg), відсутність диференціації профілю по механічному складу, водоміцна зерниста і ореховато-зерніста структура, висока біологічна і мікробіологічна активність, значні запаси живильних речовин (фосфору, калія і азоту). У Д.-к. п. виділяють три підтипу: дерново-карбонатні типові, дерново-карбонатні вилужені і дерново-карбонатні оподзоленниє. За змістом гумусу виділяють види — перегнійні (понад 12%), багатогумусні (5—12%), среднегумусниє (3—5%) і малогумусні (менше 3%), по потужності гумусового горизонту — малопотужні (менше 15 см ), среднемощниє (більше 15 см ). На різновиді Д.-к. п. підрозділяються по механічному складу (глинисті, суглинні, супіщані) і мірі каменястості (сильно-, середньо- і слабокаменістиє). У СРСР Д.-к. п. поширені в тайговій і лісостеповій зонах Європейської частини і Сибіру. Найбільш крупні масиви Д.-к. п. зустрічаються в Прибалтиці, Ленінградській, Псковській, Новгородській, Вологодській, Пермській і Кировськой областях.
