Демідови, уральські горнозаводчики. Родоначальник Д. — Микита Демідовіч Антуфьев, відоміший під прізвищем Демідов [26.3(5.4) .1656, Тула, — 17(28) .11.1725, там же], тульський коваль, що висувається при Петре I і що отримав величезні землі на Уралі для будівництва металургійних заводів. У 1696 Никіта Д. побудував під Тулою чавуноплавильний завод, що «вододіяв». По указу Петра I в 1702 йому був переданий казенний завод Невьянський на Уралі. Д. перевіз туди майстрів з Тули і Москви, побудував нові заводи, скуповуючи землі і кріпосних селян. У 1720 Д. отримали дворянське звання. Акинфій Д. [1678, Тула, — 5(16) .8.1745, поблизу с. Яцкоє Гирло на Камі] до кінця життя мав 25 заводів — чавуноплавильних, железоделательних і мідних на Уралі, Алтаї і в центрі країни. В середині 18 ст брати Д. володіли 33 заводами, землею і кріпосними селянами (понад 13 тис. душ чоловічої статі). Загальне число тих, що працювали на Акинфія Д. селян складало 38 тис. душ чоловічої статі. Після смерті Акинфія спадок був розділений між його синами, а алтайські заводи відібрані в казну. Частина підприємств була продана, у тому числі Невьянський завод. В той же час Д. продовжували будівництво заводів. З кінця 17 ст і протягом 18 ст Д. побудували більше 50 заводів (у тому числі 40 на Уралі). В середині 18 ст заводи Д. виробляли понад 40% чавуну в Росії, на початку 19 ст — близько 25%. У 19 ст володіння Д. значно скоротилися, але все таки на початку 20 ст їм належало на Уралі понад 500 тис. десятини землі і 11 заводів. Жорстока експлуатація на заводах Д. приводила до повстань. У 19 ст Д. переходять до складу придворної знаті. Микола Д. [9(20) .11.1773, с. Чирковіци, нині Волосовського району Ленінградської області, — 1828] був посланцем у флоренції, його син Анатолій Д. [1812, флоренція, — 16(28) .4.1870, Париж] був одружений на племінниці Наполеона I, купив титул князя Сан-Донато.
Павло Д. [6(17) .8.1798, Москва, — 25.3(6.4) .1840, Майнц, Німеччина], брат Анатолія Д., власник Сибірських чавуноплавильних заводів, почесний член Імператорської АН(Академія наук), в 1830—40 щорік вносив до АН(Академія наук) по 20 тис. рублів «на винагороди за кращі по різних частинах вигадування в Росії» і по 5 тис. рублів «на видання увінчаних АН(Академія наук) рукописних творінь». З цих сум з 1832 АН(Академія наук) щорік присуджувала Демідовськие премії. Павло Д. [9(21) .10.1839, Веймар, Німеччина, — 17(29) .1.1885, Пратоліно, Італія], син попереднього, ввів ряд удосконалень на уральських заводах, заснував першу фабрику бессемерування стали.
Літ.: Кафенгауз Би. Б., Історія господарства Демідових в XVIII—XIX вв.(століття) [Досвід дослідження по історії уральської металургії], т. 1, М. — Л., 1949; Павленко Н. І., Історія металургії в Росії в XVIII ст, М., 1962.
