Дебідур (Debidour) Антонен (31.1.1847, Нонтрон, — 21.2.1917, Париж), французький історик. З 1879 керував кафедрою географії, з 1880 кафедрою історії університету в Нанси. З 1891 був головним інспектором народної освіти у Франції. З 1906 очолював в Сорбонне кафедру історії християнства в новий час. Найбільш відома праця Д. «Дипломатична історія Європи від Віденського до Берлінського конгресу (1814—1878)» (т. 1—2, 1891; русявий.(російський) пер.(переведення), т. 1—2, 1947). У цій праці, що містить великий фактичний матеріал, республіканець-радикал Д. приділив велику увагу революціям і національно-визвольним рухам, відзначивши їх прогресивне значення, виступив проти режиму диктатури і завойовних воєн, переоцінивши, проте, можливості буржуазної демократії (перш за все французькою). У інших роботах [наприклад, «Католицька церква і держава під час Третьої республіки (1870—1906)», т. 1—2 1906—09] Д. досліджував взаємини церкви і держави у Франції, рішуче підтримував ідею світської освіти і відділення церкви від держави.
