Дворжак (Dvorak) Антонін (8.9.1841, село Нелагозевес на Влтаве, поблизу Праги, — 1.5.1904, Прага), чеський композитор. У дитинстві Д. сприйняв національні музичні традиції, займаючись з місцевим вчителем (церковним органістом і композитором, т.з. кантором); у 1854—57 вчився у А. Лиману в Злоніце (теорія музики, гра на альті, фортепіано і органі), в 1857—58 — в Празькій органній школі. Грав на альті в одному з празьких камерних оркестрів, з 1862 — в оркестрі «Тимчасового театру». Вже в ранніх вигадуваннях Д. відбилися самобутні межі чеської народної пісенності (струнний квінтет, 1861, квартет, 1862). Народний характер музики і патріотична тематика кантати «Гімн» (текст В. Галека «Спадкоємці Білої Гори», соч.(вигадування) 1872, ісп.(іспанський) 1873) залучили до Д. увага широкої публіки. У 1873 зближувався с І. Брамсом, який високо цінував творчість Д. і сприяв виданню його творів. Серед вигадувань Д. 1870-х рр. декілька обпер, «Моравські дуети», «Stabat Mater», 1-я серія «Слов'янських танців» для оркестру, якими сам диригував (виступав як диригент і за кордоном). У 1880-і рр. їм написана більшість крупних творів: 4 симфонії, концерт для скрипки з оркестром (1880), увертюри «Моя Батьківщина» (1882) і «Гуситська» (1883), ораторія «Свята Людмила» — перша в чеській музиці (1886), а також камерно-інструментальні і хорові вигадування, 2-я серія «Слов'янських танців» (1886) і ін. Вміст більшості з них пов'язаний з ідеєю боротьби чеського народу, подвигами національних героїв. У 1888 Д. познайомився в Празі с П. І. Чайковським і на його запрошення в 1890 відвідав Росію, виступав як диригент в Москві і Петербурзі з виконання своїх творів. У 90-і рр. 19 ст почалася суспільно-педагогічна діяльність Д. (серед учнів — Ст Новак, О. Недбал і І. Сук). Д. — почесний доктор філософії Карпова університету, член Чеської академії наук і мистецтв (1890), з 1891 професор Празької консерваторії, з 1901 — її директор, в 1892—95 (з перервою) директор Національної консерваторії в Нью-Йорку. Перебування в США збагатило Д. враженнями, які він відобразив в своїй останній, найбільш зрілій, героїко-драматічній 9-ій симфонії — «З Нового Світла» (1-го виконання — Нью-Йорк, 1893); у ній використані деякі негритянські і індіанські мелодійні і ритмічні звороти у поєднанні з елементами слов'янської чеській пісенності. Один з основоположників чеської національної музичної класики, Д. услід за Б. Сметаной втілив в своїй творчості картини чеш.(чеський) природи і народного побуту (цикли з 6 фотепіанних дуетів «З чеського лісу», фортепіанні п'єси «Поетичні картини»), казкові народно-поетичні мотиви (опера «Меж і Кача», 1899, симфонічні поеми на сюжети чеш.(чеський) народних казок і легенд — «Водяний», «Полуденніца», «Голубок», 1896, «Багатирська гімн», 1897, і ін.).
Опери Д. складають основу чеського національного оперного репертуару. Йому належать народні побутові опери «Дурні» (1874) і «Хитрий селянин» (1877); лірична опера-казка «Русалка» (пост. 1901 — одна з популярних чеш.(чеський) обпер); «Якобінець» (пост. 1889); «Дмитро» (соч. 1882; на сюжет з російської історії, але з чином Самозванця, що ідеалізується); «Арміда» по Т. Тассо (пост. 1904). Найбільш значний вклад в світову музичну культуру Д. вніс своїми симфонічними і інструментальними вигадуваннями. Тісний зв'язок з мелосом і ритмом чеської народної пісні в селянській усній традиції особливо яскраво виявився в обробках народних слов'янських (чеських, словацьких, сербських, польських, українських) танців — «Слов'янські танці» (для оркестру і для фортепіанного дуету) і «Слов'янські рапсодії», в яких відбилася інтонаційно-ритмічна своєрідність музичної творчості слов'янських народів. Зв'язки із слов'янською пісенно-танцювальною музикою відчуваються і в багаточисельних камерно-інструментальних ансамблях (в т.ч. тріо «Думання»). Яскраво національні по колориту вигадування Д., що органічно ввібрав і втілив типові особливості пісенного і танцювального чеського фольклору, відрізняються стрункістю форми, мелодійним багатством, різноманітністю ритму і гармонії, барвистістю інструментовки; багато хто з них залучає життєрадісністю, теплим ліризмом, гумором. З 1963 в Чехословакії на щорічних Міжнародних фестивалях «Празька весна» проводяться конкурси віолончелістів ім. А. Дворжака. Повне зібрання музичних творів видається в Празі (з 1955, буде завершено в початки 1970-х рр.). Д. належать 10 обпер, ораторія, кантати, культові вигадування (в т.ч. меса, реквієм), 9 симфоній, 5 симфонічних поем (1896—97), 5 увертюр, серенада для струнного оркестру (1875), концерти з оркестром для фортепіано (1876) скрипки (1880) і віолончелі (1895), інструментальні і вокальні ансамблі; фортепіано п'єси, хори, пісні.
Літ.: Нєєдли 3., А. Дворжак, «Радянське мистецтво», 1941, 11 сент.(вересень); Белза І., Антонін Дворжак, М. — Л., 1949; його ж, Остання симфонія Дворжака, «Музичне життя», 1969 № 6; Смирнов М., Фортепіанна творчість А. Дворжака, М., 1960; Лушина Я., Дворжак, Л., 1961; Дворжак в листах і спогадах [Вступ. ст. І. Белзи, прімеч. О. Шоурка і І. Белзи, пер.(переведення) з чеш.(чеський)], М., 1964; Антонін Дворжак. Сб. статей, М., 1967; Šourek О. Život а dílo Antonína Dvořáka, sv. 1-4, Praha, 1954—57; Hughes G., Dvořak. His life and music, N. Y., 1967.
