Данська мова, мова данців і офіційна мова Данії. На нім говорить понад 5 млн. чіл. (1970, оцінка). У 16—19 вв.(століття) Д. я. був офіційною і письмовою мовою також і в Норвегії. Д. я. відноситься до скандінавської (північнонімецькою) підгрупи німецької групи мов. У історії Д. я. виділяють три періоди: загальноскандінавський мова-основа (3— 9 вв.(століття)), древнедатський мова (9—16 вв.(століття)) і новодатський мова (16—20 вв.(століття)), що включає сучасний Д. я. (20 ст). Прадавні пам'ятники Д. я., написані «молодшими рунами», відносяться до 9 ст, коли починають з'являтися особливості, що відрізняють древнедатський мову від останніх скандінавських мов: дифтонги переходять в монофтонги (10 ст); відбувається «данський перебій приголосних»; зникає довгота приголосних; з'являється «поштовх», що замінив музичний наголос (12—13 вв.(століття)); чотирьохвідмінкова система відміни замінюється двовідмінковою, а трьохродова система — двохродовий; зникає відмінювання дієслова по особах; словарний склад поповнюється запозиченими словами, особливо з средненіжненемецкого мови (13—14 вв.(століття)). В результаті Реформації розширилася сфера застосування Д. я., і це зробило великий вплив на його розвиток. Зникає зміна дієслова по числах, закріплюється сучасний порядок слів, розвивається синтаксис складної пропозиції, поповнюється словарний склад, у тому числі за рахунок запозичень з німецького англійської і французької мов. До 18 ст в основному складається сучасний літературний Д. я. Діалекти Д.я. діляться на три основні групи: а) ютландськие (північно-східний і південно-західний), 6) острівні данські (зеландські, фюнськие і ін.), в) східно-данські (борнхольмський, ськонський і ін.). Літературний Д. я. виник на основі зеландських діалектів. Для сучасного Д. я., аналітичних буд, що належать до мов, у фонетиці характерна наявність довгих і коротких голосних фонем (10 пар). Приголосні лише короткі. Все змички глухі діляться на придихових (р, t, до) і непридихових (у, d, g). Наголос силовий (зазвичай падає на кореневий склад). Є також «поштовх» (толчкообразноє підкреслення звуку). У граматиці іменники мають загальний і середній рід, єдине і множинне число, загальний і родовий відмінок, артикль, який може бути окремим словом (невизначений і вільний певний артикль) і частиною слова (суффігированний певний артикль). Прикметники не схиляються, але узгоджуються з визначуваним словом в роді і числі. Особисті займенники мають суб'єктний і об'єктний відмінок, форми колишнього родового відмінка (3-ої особи) виступають лише у функції присвійних займенників. Дієслова мають два простих і шість складних форм часу, дійсна і пасивна застава (аналітіч. і флективна форма), дійсний, наказовий і умовний способи. Дієслово не змінюється по особах і числах. Для пропозиції характерні двусоставность і певне місце головних членів — підмета і присудка. Словотворення здійснюється суффіксацией в іменників і прикметників і префіксацией в дієслів і іменників, а також словоскладанням іменним і дієслівним. Графіка — на латинській основі.
Літ.: Новаковіч А. С., Практичний курс данської мови, М., 1969: Жаров Би. С., Данська вимова, Л., 1969; Стеблін-Каменський М. І., Історія скандінавських мов, М. — Л., 1953; Дансько-російський словник, сост. Н. І. Кримова і ін.. 2 видавництва, М., 1960; Російсько-данський словник, сост. Н. І. Кримова і А.Я.Емзіна, 2 видавництва, М., 1968; Ha sen A., Moderne Dansk, bd 1—3, Kbh., 1967; Rehiing E., Det danske sprog, Kbh., 1965; Skautrup P., Det danske sprogs historie, bd 1—4, Kbh., 1944—68: Hansen A., Udtaleni moderne dansk, Kbh., 1956; Diderichsen P. Elementaer dansk grammatik, 3 udg., Kbh., 1963; Nudansk ordbog. bd 1—2, Kbh., 1967: Ordbog over det danske sprog, bd 1—28, Kbh., 1919—1956; Dansk etymologisk ordbog. Niels Age Nielsen, Kbh, 1966: Albeck V., Dansk stilistik, Kbh., 1963.
