Гурко , Ромейко-Гурко Іосиф Володимирович [16(28) .7.1828 Могильовська губернія — 15(28) .1.1901, с. Сахарово, нині обл. Калінінськой], російський генерал-фельдмаршал (1894). Закінчив Пажеський корпус (1846), служив в лейб-гусарах. Будучи флігель-ад'ютантом і полягаючи в свиті пануючи (1862—66), виконував адміністративні доручення, пов'язані з проведенням селянської реформи. Під час російсько-турецької войни1877—78 показав себе талановитим і рішучим воєначальником. Командуючи з червня 1877 Передовим загоном, зробив в липні успішний похід в Забалканье, за що отримав чин генерала-ад'ютанта. У вересні-жовтні начальник кавалерії Західного загону під Пльовной, в жовтні очолив загін з військ гвардії, з яким опанував турецькі опорні пункти Гірський Дубняк [12(24) жовтня] і Теліш [16(28) жовтня], чим завершив оточення Пльовни. Висунув план негайного настання за Балкани взимку 1877. У листопадовому настанням на Етрополь — Орханіє зайняв зручні вихідні позиції в передгір'ях Балкан. У грудні, командуючи 70-тис. загоном, зробив важкий перехід через Балкани, що вважалися недоступними взимку, зайняв Софію і розбив тур.(турецький) війська під Ташкисеном [19(31) грудня]. Продовжуючи настання, завдав поразки турецьким військам під Філіппополем [3—5(15—17) січня 1878.] і зайняв Адріанополь. З 1878 генерал від кавалерії. У 1879—80 помічник головнокомандуючого військами гвардії і Петербурзького військового округу і тимчасовий петербурзький генерал-губернатор, в 1882-83 тимчасовий одеський генерал-губернатор. У 1883—94 генерал-губернатор Прівісленського краї і командувач військами Варшавського військового округу, керував будівництвом фортець і стратегічних доріг. Проводив русифікаторську політику в Польщі. З 1886 член Державної ради. З 1894 у відставці.
